fbpx

Син Марії Павло перед самою армією почав зникати ночами. Неподалік, у сусідній квартирі. Тому Орестівна розуміла: дівча в короткій сукенці скоро зробить її бабусею. Сусіди при зустрічі співчутливо гладили по плечу

Марія Орестівна сиділа на лавці, щурячись від яскравих сонячних променів. Їй потрібно було прийняти важке рішення. Залишалося зайти в під’їзд і постукати у сусідські двері. Багатодітна сім’я з цієї квартири давно не давала жінці спокійно спати. Маленькі мешканці житла ходили недоглянуті та голодні. Батьки любили пропустити по чарці, часто збирали компанії та будили мешканців.

Старша донька Тетяна, говорили сусіди, була при надії. Все було зрозуміло. Син Марії Павло перед самою армією почав зникати ночами. Неподалік, у сусідній квартирі. Тому Орестівна розуміла: дівча в короткій сукенці скоро зробить її бабусею. Сусіди при зустрічі співчутливо гладили по плечу і казали:

– Он як буває. Павлик постарався. Це певно ваше дитинча!

Жінка постукала. Двері відчинила заспана дівчина у вицвілому халаті.

— Привіт, Тетяно. Давай поговоримо.

Довго підбираючи слова, Орестівна запропонувала дівчині жити разом, чекати на сина. Тетяна, глянувши на жінку, пішла в іншу кімнату. Повернувшись із пакетом у руках, відчинила двері квартири:

— Добре, я згодна.

Листи синові в армію стали довшими. Тетяна була просто некерованою, пащекувала і користувалася становищем. Майбутня бабуся тішила себе надією, що все налагодиться.

Нарешті, щастя, що з’явилося на світ, про це сповістило своїм голосочком на весь будинок. Дівчинка народилася пишнощокою, з червоним, мов буряк волоссячком. Орестівна, будучи рудоволосою огрядною жінкою, світилася, як мідний тазик. Назвали малечу Наталею. Гуляючи з візочком на вулиці, Тетяна більше не зустрічала осудлививих поглядів. За турботами про дитину півтора роки пролетіли непомітно.

Маленьке диво, яке тупцяло по квартирі, розтопило серце чоловіка Орестівни. Так і не прийнявши невістку, внучку Іван полюбив до нестями. Біг із зарплатою в магазин і змітав з полиць все, що підходило за розміром. Сина чекав із тривогою: повернеться з армії, як все складеться далі? Того ранку всіх розбудив дверний дзвінок. Орестівна, позіхаючи, пішла відчиняти двері.

— Синочок! Слава Богу! Приїхав! – щаслива мати вже бігла накривати на стіл. Павло обійняв Тетяну. Наталочка висунулася наполовину з кімнати, одним оком роздивляючись незнайомого дядька. Він простягнув руки, мала сховалася за двері.

— Ходи до татка! — повторював Павло. У відповідь дівчинка принесла фотографію солдата та втекла.

Новий день молоді батьки розпочали з новин. Посадивши домочадців за стіл, повідомили, що їдуть працювати закордон, а маленька Наталя лишається.

Пройшло три довгі роки. Літнє подружжя плекало онучку, раділо успіхам, будувало плани. Листи із закордону надходили рідко. Приїзд сина був несподіваним, але радісним. Павло підхопив дочку на руки і сказав:

— Донечко, ми їдемо додому! — Наталочка захнюпала і простягла руки до бабусі.

Орестівна проводжала сина з важким серцем. Довго витирала сльози і прислухалася до плачу малечі. Вперше у житті їй було страшно.

Оlena Реrshyna. Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page