Син разом із сім’єю ще в травні до нас в село перебрались. Вони в столиці жили раніше, там квартиру орендували, будували майбутьнє. Ось-ось повинні були свою квартиру там придбати, але добре, що не склалось. Зараз тут поки біля нас живуть, поруч. І чим далі, тим більше ми з чоловіком за голову хапаємось. Ніяк не можемо зрозуміти стилю життя нашої молоді.
У нашого сина, за всіма мірками, чудова сім’я – красуня дружина, двоє діток, молодшому п’ять років, старшому – сім. Живуть у достатку, але коли приходять до нас у гості і, тим більше у себе вдома, діти, образно кажучи, втрачають землю під ногами і гублять будь-які орієнтири.
Спілкування з онуками починається замість стандартного вітання з їхніх питань:
— А що ти купила мені? А який у тебе подаруночок є? А що ти мені смачненьке принесла?
І в них у домі, і в нас, і в нас вже цілі склади іграшок, книг, тренажерів, велосипедом, самокатів та інших атрибутів дитинства, але онуки «не зупиняються на досягнутому», прагнучи отримати щось новеньке під час кожної зустрічі.
Будь-яких обов’язків у них немає від слова «взагалі». Я не говорю про глобальні домашні справи, але елементарно – щось подати, прибрати за собою іграшки перед тим, як лягти спати, допомогти мамі чи бабусі в елементарних речах, їх не стосується зовсім.
Син та невістка виховують дітей за новомодними методиками, суть яких можна описати фразою «все дозволено». На їхню думку, так діти «пізнають світ» та «вчаться приймати самостійні рішення».
Результати таких «пізнань» і «рішень» стали розбитий телевізор («чому була картинка, а тепер він чорний?»), ваза, яку мені подарували співробітники на ювілей («вона що, не залізна була?»), видавлений тюбик канцелярського клею у мої зимові чоботи («щоб не протікали»), візерунки фломастером на простирадлах та наволочках («так красивіше»).
Ні син, ні невістка не звертають уваги на наші заклики якось дисциплінувати онуків та стримувати їх бажання у поповненні машинок, солдатиків та ігор, без вручення яких діти не хочуть йти на контакт та спілкуватись.
Через кілька років їм будуть потрібні значно солідніші подарунки для того, щоб привітатися з бабусями та дідусями. Та й батьки навряд тепер зможуть задовільняти їхні бажання, адже про колишній рівень доходу не йдеться узагалі.
Поки не вдається переконати молодих батьків, вони або відмахуються, або жартують. Але я розумію до чого все йде і нам потім із ними жити.
Не знаю, як же вплинути на них.
12,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
