Син виріс у мене на порозі вкрай розгублений із малим згортком на руках. Позаду нього ховаючись за його спиною стояла молода і дуже симпатична дівчина, але явно не його дружина Алла. “Мамо, на тебе остання надія” – дивиться мені у саму душу Максим.
Ще з самого малку мій син Максим і донька моєї подруги Алла були нерозлийвода. Малі нас і познайомили, бо у пісочниці грались тільки удвох і влаштовували концерти, як тільки ми намагались їх розвести по домівках на денний сон.
От так вони собі одне біля одного і все удвох до закінчення школи і були. Ніби, як друзями ходили кращими, чи як брат із сестрою. Ніякої романтики. Ну але, як тільки пішли навчатись в окремі вузи, то чи розлука, а чи вже вік підказали їм, що ота тонка грань між дружбою і щирою любов’ю у них давно позаду і жити одне без одного вони не можуть.
Я була тому рада, як і подруга моя Рита – мама Алли. Для нас вони були і так одне ціле. Я знала не тільки Аллу а й її батьків, та що там, моя мама Риту “донечкою” називала, настільки міцною була між нами дружба.
Одружились наші діти на третьому курсі. Я забрала маму до себе і молоді пішли жити у її двокімнатну квартиру. Восьмий рік разом, дуже гарна сім’я, трепетне ставлення одне до одного, справжня ідилія.
Саме тому і здивувалась я коли мій син Максим виріс на порозі мого дому із малим згортком на руках і незнайомкою за спиною.
— Мамо на тебе вся надія, – проказав, і твердою ходою зайшов у квартиру, прямісінько у свою колишню кімнату.
Незнайомка швидким кроком низько опустивши голову йшла за ним. Син поклав маля на ліжко, я поглянула і ахнула – Максим, малий Максим, от прямо викапаний.
— Знайомся, мамо – твій онук. Сподіваємось, що перший, – і пригорнув до себе молодицю.
Я вибачилась перед тією пані і відвела сина у кухню – зажадала пояснень:
— Мам, – син ходив туди-сюди, – а що тут пояснювати? Кохаю я Ніну, по справжньому кохаю. Як побачив, то так і понесло. Ніколи я до Алли таких почуттів не мав. Та й малюк цей. Алла тобі не казала і Рита мовчить, але наша сім’я ніколи не могла б мати дітей. А із Ніною ось, син у мене. Я про що? Нехай вона у тебе поживе, поки я розлучусь. Я все зважитись не міг, а тепер твердо вирішив – все, крапка. Аллу шкода, знаю, що вчинив безчесно, та вже як є. Виручиш, мамо?
Мені світ перевернувся від слів сина. Поки Алла у відрядженні вони у мене, але ж повернеться невістка моя за тиждень. Не знаю, як мені і бути у цій ситуації. Чию сторону прийняти?
Виставити сина із Ніною і онуком? Але ж, як? Тут їхній дім, та й малюк онучок мій. Але й перед Ритою і Аллою винною себе почуваю, бо стала спільницею у такій справі.
Як же мені і спілкування із сином не втратити і подругу свою давню зберегти?
От як вчинити у такій ситуації?
Головна картинка ілюстративна.