Син вислухав мене встав з-за столу підійшов впритул і поглянув у самі очі: “Ну і що? Скажи, що тепер? Тобі стало легше від тієї правди, стало? А може я знав про все від самого початку, знав і мовчав, бо тільки так я можу сім’ю свою уберегти?”. Вийшов з квартири і так грюкнув дверима, що аж штукатурка посипалась.
Ще коли мій перший онук на світ з’явився. я одразу відчула. що він мені особисто зовсім не рідня ніяка. Щоразу коли приходила до них у дім пильно до малого придивлялась і не знаходила жодної спільної риси ні зі мною. ні з сином моїм.
Тим прикріше було дивитись на те, як Назар трепетно за ним доглядав. Що не прийду. а він як не з коляскою гуляє, то й колисці малого гойдає та колискових співає.
Мені ж. навіть на руки брати отой згорток бажання не було. Приходила лиш для того, аби сину дати відпочити годину другу, бо ж знала добре, що й не спить, усю ніч малого бавить.
Коли ж і другий мій онук був не нашого роду я у невістки прямо спитала, чи має вона совість узагалі. Сину говорила і не раз, але у нього пелена перед очима. Ще й гримав на мене, мовляв, лізу не у свої справи.
так мене це зачепило, так зачепило! Як же ж не свої, якщо мова про сина мого і про його сім’ю. Та й невістка не кається. Що скількох буде тягнути і годувати?
Ну і зробила я той тест, аби очі сину відкрити. Саме у невістчиного сина був другий день народження, а я сину замість подарунку конверт із результатом вручила.
Він розгорнув, прочитав, поглянув на мене із таким сумом в очах. Так по столі грюкнув, що аж тарілки підскочили. Підійшов до мене впритул і поглянувши в очі запитав:
— Ну і що? Скажи, що тепер? Тобі стало легше від тієї правди, стало? А може я знав про все від самого початку, знав і мовчав, бо тільки так я можу сім’ю свою уберегти? А тепер усім той папірець покажи, бо то була лиш моя таємниця і жінчина, а тепер хай кожен знає.
Вийшов Назар, та так дверима грюкнув, що аж штукатурка посипалась. Невістка поглянула на той папірець і кинула мені до ніг.
— А я вам можу стос принести виписок і результатів обстежень. І знаєте, там скрізь буде написано чорним по білому, що Назар татом ніколи не стане. Тепер він щасливий. я, у нас сім’я. От тільки вам не сидиться рівно. Ну що? Такої правди хотіли ви? Тепер ви щасливі? Задоволені, мамо?
Вісім років відтоді минуло, а я сина свого так більше і не бачила. Виїхали вони не тільки із нашого міста, але й країни. Нині десь у Канаді, принаймні так сестра моя каже.
Зі мною син не спілкується принципово. Навіть, коли з тіткою говорить і якщо та мене згадає – зв’язок вимикає.
От поясніть мені, чим я на таке ставлення заслужила. Мами, от скажіть чесно, ну невже ви б не зробили того, що я зробила, якби бачили таку несправедливість?
18,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
