Славкові тоді було вісімнадцять і він мав або вступати в виш, або щось робити з армією.
Але ні на те, ні на інше грошей не було. Тому він виїхав за кордон і передавав нам гроші.
На них я й вивчила Ілоночку. Завжди мріяла щоб моя донечка була в білому халаті. Але вона ніяк не хотіла вчитися, тому приходилося їздити і залагоджувати ситуацію. А далі й того гірше – не хотіла відробляти по направленню і прийшлося знову зі Славкових грошей все заминати.
Синові я казала, що ми відкладаємо його гроші, але ж це було не так. Він завжди мріяв, що матиме власну справу, а яка тут справа, коли Ілоночка принесла в подолку?
Треба ж все купити для дитини і Ілоночка хотіла для малюка лише найкраще.
Славко зателефонував і дуже зрадів за сестру та захотів приїхати до нас, щоб стати хресним батьком, але я йому сказала не їхати, бо що буде тут робити без грошей.
– Як? Ви витратили всі мої гроші, – я по голосу чула, що він тремтить.
– Дитино, у нас тут така складана ситуація. Ти б був тут і все б зрозумів.
Син почав менше висилати і мені це не сподобалося.
– Ти для рідних грошей жалієш, – вичитувала його я, – Ти ж знаєш, що Ілонка ніде не може працювати, а в мене яка зарплата – мізер!
– Мамо, я хочу відкласти на свою справу, – казав він.
– Ти такий як і твій батько!, – казала я і кидала слухавку.
Батько теж лиш про себе думав і дуже швидко кудись зник, коли в нас їсти в хаті не було чого. І син такий самий!
Син вернувся через десять років і я його не впізнала, змужнілий, в очах щось таке. Привіз і подарунки, і дружину.
– Мамо, Ілоно, це Роксолана.
Ми привітали її як годиться, звичайно. Але тепер я зрозуміла, чому син так мало нам грошей висилав.
На ній купа золота, одяг фірмовий, видно, що доглядає за собою, а це все грошики, які могли б піти на нас!
– От на що ти сину гроші свої витрачав, – кажу з жалем, – А що в матері вже десять років нема нічого людського вдягнутися, то так і має бути?
– Я вам висилав достатнього грошей, – сказав, як відрубав син.
– Достатньо? Ти ціни бачив?
Він не став з нами сперечатися, а почав робити свій бізнес, як він казав. Раптом ло нього без попередження не можна було приходити, бо Роксолана гостей не любить, далі не можна всім казати, що він наш родич, бо це його перед людьми ставить в незручне становище.
– А те, що ти матір з сестрою тримаєш без грошей, то що не правда?,- я дивувалася тому, як змінився син.
– Мамо, я даю вам грошей достатньо, щоб жити, хочете більше – йдіть і заробіть!
Але Ілону на роботу він брати не хоче, хіба прибиральницею, бо вона нічого не вміє.
– Рідну сестру прибиральницею?, – я аж за серце хапаюся.
– А ким я її візьму? Начальником відділу?
– А чом би й ні? своїх вірних людей всюди треба мати! Ти подивився на депутатів, кого вони на посади кладуть, головне родича чи кума!
Але син просто не хотів нас чути.
Зате невісточці все найкраще і по вищому розряду!
Отак ростиш, душу вкладаєш, а потім така віддяка. Ілонка моя просто щастя не має, а так вона дуже добра людина. Просто брату неї такий, що дасть чужому заробити, але не своєму!
Як мені переконати сина, що він має ставити на перше місце нас. А потім всіх інших?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка