fbpx

Син заявляє, що своїм вчинком я родину його руйную, а я не можу зрозуміти: до мене, які узагалі питання. Я погодилась їх до себе прийняти і тільки їх. Ніякої свахи я в своїй квартирі бачити не бажаю. І мене геть не цікавлять обставини

Син заявляє, що своїм вчинком я родину його руйную, а я не можу зрозуміти: до мене, які узагалі питання. Я погодилась їх до себе прийняти і тільки їх. Ніякої свахи я в своїй квартирі бачити не бажаю. І мене геть не цікавлять обставини.

Син мій з Дашею у шлюбі більше як десять років, здається, тринадцять. Жили вони постійно окремо від мене, орендували житло, то друзі, що за кордон виїхали їх у свою квартиру впусти. Якось так кочували туди-сюди і добре їм двом було, аж поки не з’явилась у мене онучка. От тут уже й зрозуміли вони, нарешті, що потрібно думати про власне житло.

Роботи гарні мали, тож вклались у новобудову і стали чекати свою квартиру. Вона б може і здалась вчасно і не було б нинішньої ситуації. якби ж не березень минулого року. та новобудова в Ірпені була, тож поки ніяких зрушень у них немає, як і грошей, що були вкладені.

Ну поникались вони, поникались. Невістка в декреті, хоч і працює віддалено, фірма сина ледь жевріє уже він сам розвозить те що потрібно, бо мінімум штату залишилось у них. Коли ж господиня квартири їхньої ще й оренду підняла – запросились вони до мене, доки трішки легше не стане їм у плані фінансовому.

Пропонували аби я з онукою зо два роки посиділа, а невістка б працювати пішла. Однак я на таке не пішла. Куди із насидженого місця рушати. Хай зарплатня не велика, але так до пенсії і доклигаю. Не ті часи, аби на когось надіятись.

Переїхали вони до мене пів року тому. Я на роботі постійно то бачимось рідко, а вони на вихідні кудись завше їздять. Можемо за тиждень двічі і привітатись і то на кухні, або біля вбиральні. Мене все влаштовувало.

А тут у невістки моєї мама злягла. Син мені телефонує і каже, що виходу немає. треба тещу до себе забирати. Я ще так хмикнула “до себе”, якось не зразу дійшло, що до себе, то до “мене”.

Я категорично проти такого їхнього рішення. У мене бабуся лежала чотирнадцять років я знаю, що то таке. Досі пересмикує коли згадую. Не хочу повторення такого знову у своїй хаті.

У сина варіантів інших немає, адже наняти когось вони змоги не мають. Їхати невістці туди хіба, але що то буде за сім’я така.

Я все розумію, але я знаю про що мене просять і я на це не згодна ні в яку.

Так, можливо сину не зручно і вони розраховували на інше, але хіба я проти і все тут.

Ну хіба я не можу у власному домі розпоряджатись? Хіба я не права?

Іра К.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page