fbpx

Син зазвичай не ділиться, що там сталося в їх сім’ї, але на днях прийшов сам не свій, мабуть, надто його пригнічує існуюча ситуація

Моїй невістці, з огляду на все, взагалі ніхто в цьому світі не потрібен, вона практично живе на роботі, хоча нагальної необхідності в цьому немає. Просто так їй подобається.

Те, що подобається – добре, але навіщо, у такому разі, вона виходила заміж? Вдома буває тільки щоб поспати, з чоловіком час не проводить, дітей поки що не планує. Хіба це родина?

Христина, моя невістка, здалася мені амбітною і дуже цілеспрямованою. Навіть на вечерю в честь знайомства спізнилася на дві години, дуже поросила пробачення, мовляв, затримали на роботі.

Дату весілля вибирали довго, бо ніяк Христя не могла піти у відпустку. Таке відчуття, що якщо її тиждень не буде, то вся фірма розвалиться.

Я сина прямо запитала, навіщо йому потрібна така кар’єристка, видно, що вона не націлена на сімейне життя. Але мені було сказано, що вони кохають одне одного і самі якось розберуться.

Син у мене теж багато працює і гарно заробляє, тому жодної фінансової необхідності так закопуватися в роботу в Христини немає, але їй хочеться самореалізуватися, як я бачу, іншого шляху вона для себе не бачить.

Але я після тієї розмови із сином до молодих не лізла. Подобається їм таке життя – хай живуть, хоча я й не бачила сенсу у цьому шлюбі.

Діти швидко купили простору двокімнатну квартиру, зробили в ній ремонт, обійшлися без позик, все спромоглися купити і оплатити самотужки. Зарплати в обох добрі.

Здавалося б, що затягувати з дітьми? Квартира є, машини є, відпочивати вони через роботу все одно нікуди не їздять, а вік якраз для первістка.

Але коли акуратно запитала, чи не планують вони найближчим часом зробити нас бабусями та дідусями, Христя сказала, що поки що ні. Вона хоче сісти у крісло заступника, а вже звідти можна буде вийти у декрет.

Як я зрозуміла з її розмов, до цього крісла їй ще багато доведеться працювати, але Христина в собі не сумнівається. Син дружину підтримує, каже, що якщо для неї це важливо, то так і буде.

П’ять років вони так прожили, але Христина своєї мети поки не досягла, хоча вгору кар’єрними сходами їй просунутися вдалося непогано.

Тільки по сину я бачу, що його те, що відбувається, теж перестає влаштовувати. Гаразд, на нас Христя часу не знаходить, не їздить на спільні свята, не буває на сімейних посиденьках, причому не лише у нас, а й до своїх батьків. Але вона і на чоловіка не може знайти часу.

Син зазвичай не ділиться, що там сталося в їх сім’ї, але на днях прийшов сам не свій, мабуть, надто його пригнічує існуюча ситуація.

Сказав, що Христя почала вже ночувати на роботі. Каже, має там якийсь проєкт, який терміново треба закінчити, а щоб більше часу на сон залишалося, вона ночує в кабінеті на дивані.

Те, що Христя йому вірна, син впевнений, але сама ситуація, йому дуже не подобається. Він уже й сам розуміє, що це вже ненормально, і сім’єю це назвати не можна.

Андрій каже, що пробував говорити з дружиною, але вона йому чітко відповіла, що він знав на що йшов, її характер не змінився, цілі теж. Вона йде до заповітного крісла, а все інше другорядне.

Не знаю, що там у сина в голові, але теж вважаю, що це не норма, у сім’ї так не живуть. Можна було б таке зрозуміти, якби їм грошей бракувало, чи на квартиру заробляли, але вони все мають. Тільки сім’ї нема.

Христя мені подобається, як цілісна та самодостатня особистість, сильна жінка, але як дружину та матір дітей я її зовсім не бачу. Думаю, що мій син теж вже це відчуває.

You cannot copy content of this page