Сина мого з роботи звільнили, а невістка на восьмому місця, мають ще й старшого сина. Коли вони до мене попросились пожити в квартиру, так я одразу ж погодилась не роздумуючи, навіть. Мої батьки скільки могли нашу родину підтримували, то й я своїх дітей не залишу у такий час. Думала, що житимемо собі тихо-мирно і в злагоді, адже невістка у мене просто золото. Еге ж! Уже через пів року грюкнувши дверима вони гордо залишили мою квартиру, ще й мене винною зробили.
Мій син з Олею уже десять років як одружені. Молоді, сучасні, вічно зайняті. Про те, аби стати батьками лиш під тридцять надумались. Я переживала дуже, але не втручалась. Діло їхнє, хай собі живуть, як вважають за правильне.
Халепа трапилась саме тоді, як Оля на восьмому місяці була із другим дитям. Вона в декреті, а сина звільнили якось дуже швидко. Він у мене молодець, не розгубився. то один підробіток знайшов, то інший, але ж усі витрати не міг покрити, от і мусив проситись до мене пожити. Господар квартири збільшив орендну плату, практично п’ятнадцять тисяч за оренду квартири мій син оплачувати не міг, отож довель їм шукати іншого виходу.
Я одразу ж погодилась, бо ж гарні стосунки мала і з сином і з невісткою. Та й онука дуже люблю, тут і говорити нічого.
Переїхали вони в мою трикімнатну квартиру. Я їм виділила найбільшу кімнату, адже розуміла, що діток двоє і поміститись потрібно усім з комфортом. Там у мене зал був. Я придбала нещодавно велику вітальну про яку мріяла багато років. Там і посуд помістився горно і усі мої милі дрібнички своє місце знайшли.
З собою молода родина привезла диван і ліжко дитяче. Все розмістили, не прямо царські хороми, але місця вдосталь всім.
Тихо і мирно у нас було до появи другого онука. Як тільки дитина на світ з’явилась, я відчувати стала, що невістка ніби як невдоволена моєю присутністю і тим, що я роблю у домі власному.
— Як набридли оці вазони старечі, – чую одного разу з кімнати молодих, – Невже не зрозуміло, що вона вже не модні оці гортензії і орхідеї. А тюлі? Максим, ну давай ремонт зробимо під себе. Подивись, тут же все таке старе. Викинемо меблі, придбаємо шафу нормальну і килим людський. Ну як тут жити і дітей ростити?
Я отетеріла. По-перше: було неприємно чути “старече” бо ж мені лиш трішки за 50. Ну а друге: то все моє і кожна річ була саме моєю і стояла чи лежала, чи росла саме там, де я хотіла.
Я вирішила все ж не зациклюватись на цьому. Прибрала вазони із вікна і сказала, що молоді можуть придбати тюлі на свій смак, аби їм було зручно, поки тут живуть.
Напевне саме це невістка сприйняла як сигнал до дії. Я й моргнути не встигла як вона переробляти мій дім на свій смак почала. Виявилось, що все. що в мене було – несмак. а от вона придбає красу. Далі ще цікавіше, бо я вже не так почала готувати у власному посуді. не так ходила по хаті і не тоді спати лягати. Кроку не стань – заважаю, буджу, виводжу із себе.
А останньою краплею була ванна кімната. Там у мене бежева плитка і величезна ванна моєї мрії. Оскільки більше нічого крім маленького вмивальнику не помістилось, то пралка на кухні мешкає. Я звикла, так мені зручно. А тут на тобі! Одного ранку вона двері відчиняє і у квартиру заносять будівельні матеріали і ванну нову – маленьку.
— Ремонт на кінець нормальний у ванній зробимо. Стару викинемо і плитку заміниму, пралку з кухні перенесемо, бо це нонсенс аби пралось там де їсти готується.
Це все було сказано так, ніби я сусідка і мені з барського плеча нехоче скинули пояснення.
тут я вже й не витримала, сказала, що все залишиться як є, поки я господиня цього дому. А якщо не подобається, то попросила невістку іти робити ремонти у власному домі, а поки його немає, то не наводити порядки якісь у чужому.
Тут і син підключився. Щось почав говорити про справедливість і про те, що я могла б уже давно свої хороми продати, узяти собі однокімнатну, а їм придбати квартиру. І мама я не така стала і нічого і нікого не розумію і взагалі одній мені надто багато трикімнатна квартира.
З’їхали вони наступного дня. Забрали і ванну і плитку і дивани свої і тулі.
А в мене на душі і досі відчуття неприємне. Ніби я й правильно зробила, а от відчуваю що винна у чомусь.
Може мені стерпіти треба було б? Все ж син рідний і діток двоє там малих?
Не права я?
Олена М.
04,05,2023
Головна картинка ілюстративна.