Я добре пам’ятаю ту розмову. Вже був досить дорослим і розумів, що саме відбувається:
— Тиждень маєш. – сказав тато моїй мамі, – Речі збирай і їдь звідки приїхала.
Мама стояла напроти тата і по її щоках текли сльози:
— Михайло. – було почала вона, але тато договорити не дав.
— У мене сім’я нова уже. це мій дім. Ви з Сашком зайві.
Мама почала збирати речі. Дородню сумку тато не дав мамі узяти, тому вона складала усе в простирадло, яке потім зав’язала.
— Що ти, доню, невже шафи перебрати зібралась, – мовив дідусь. який саме у хату увійшов.
Дідо був кремезний у нас сивий і з довжелезною бородою. Очі його світились такою добротою, такою ласкою. що до нього так і хотілось пригорнутись. загубитись в його ведмежих обіймах.
— Йде вона. – сказав тато, який спостерігав, чи бува нічого зайвого мама не прихопила. – А прикраси не чіпай. – це вже мамі мовив, – я їх тобі дарував, вони моїй новій жінці тепер належатимуть.
Діда мого врапт, ніби підмінили. Крутонувся на одній нозі і до тата:
— Ти що… – аж засичав, – Дитину, дружину з дому?
Ніколи його таким ні до того, ні потім я не бачила. тато враз аж обм1як. Щойно стояв паном, а тут на горобця переляканого став схожий.
А дідо? Дідо у мами клунок з рук забрав і наказав татові речі збирати. Пам’ятаю. як тато смішним, трішки писклявим голосом доводив діду, що то і його дім і він там точно такий же господар, як і дідусь, але той не слухав.
— Не сина рідного, її обрав. – аж пищав тато від несподіванки, – А с ким залишишся. коли вона заміж вийде. Чи думаєш чужій потрібен будеш більше ніж сину?
— Сину? Та який ти мені син після такого? Дитину, дружину за поріг? За мій поріг? Краще сам лишусь на старості, але людиною, ніж з сином на якого й поглянути не зможу.
Тато пішов тоді з клунком. Приходив ще кілька разів по інструменти, але дід нічого йому не дозволив узяти, казав, що якщо тато вже хоче бути господарем то най сам собі господу і рихтує. а не на чужому добрі паразитувати.
Тридцять років відтоді минуло. Я вже й сам став батьком. А дідо й досі мій живий. Майже сто йому, зігнувся, майже не чує, залишились лиш очі. Все такі ж добрі і усміхнені. Ледь уже й ходить, але завжди зустрічає нас усіх. коли приїжджаємо до нього з мамою на гостину.
Мама біля нього . У неї нова сім’я, але дідо прийняв її чоловіка, мов сина рідного, а мої братики з сестричкою для нього стали рідними онуками.
Дивлюсь я на свого сина і ще більше діда свого поважаю. Не знаю. чи зміг би я виставити його з дому. Чи зміг би жити під одним дахом з невісткою, яка вдруге заміж вийшла. А ідо такий мудрий. Чи й є ще у світі такі люди?
16,11,2022
Головна картинка ілюстративна pexels.
