Познайомилися ми рік тому. Я з самого дитинства мріяла про пишне весілля, білу сукню. Щоб все як в казці. Але стосунки якось не складалися. Ні, я зустрічалася з хлопцями, але довше півроку стосунки не тривали. А мені, між іншим, вже 28 років. Хочеться свою сім’ю. І ось з’являється Він! Я до цього не вірила в кохання з першого погляду, але тепер вірю. Він мені з валізою в метро допоміг. Розговорилися, так і закрутилося.
Якось я прийшла на побачення в білому сарафані. Він каже: «Ти така гарна, хоч під вінець веди». Ну і я просто не втрималася, запитала, а чи хотів би він одружитися зі мною. Він сказав: «Я тебе кохаю. І якщо ти хочеш, звичайно ж, ми одружимося». Я ледве з розуму від щастя не зійшла. Звичайно, це трохи не така пропозицію руки і серця, про яку я мріяла, але яка різниця, врешті-решт? Ну, не романтик він у мене, що поробиш.
Раділа я недовго. Коли завела розмову про те, в чиїй квартирі ми будемо жити, його чи моєї, він якось дивно на мене подивився. Каже, тобто «ми будемо жити»? Все буде так, як зараз – я живу в своїй квартирі, а він в свою. Тут я просто в ступор впала.
Пояснив він це так: в дитинстві багато переніс, тому тепер потрібно багато особистого простору. Жив він з батьками і старшою сестрою в крихітній двокімнатній квартирі. Коли йому було 12 років, мати ще близнюків народила – хлопчика і дівчинку. А через рік сестра принесла в подолі. І всі вони тіснилися в двокімнатній квартирі, ще й батько чаркував. Він просто мріяв звалити скоріше, весь час присвячував навчанню, щоб вступити до університету і виїхати.
Коли все-таки вступив, грошей не було. Ні про яку оренду квартири і мови не йшло. Жив у гуртожитку в кімнаті на 8 осіб. Він тоді вже почав працювати. Пахав як віл, аби накопичити на власне житло. І тепер він не хоче позбавлятися того, що, нарешті, отримав. Він готовий мені допомагати матеріально. Сказав, що все залишиться так само – будемо ходити кудись разом, проводити один з одним час.
Але в моєму розумінні сім’я – це інше! Я хочу прокидатися з ним щоранку. Готувати йому сніданок. Зустрічати з роботи. Подарувати йому спадкоємця. Дітей він, до речі, теж не хоче. Каже, що надивився на цей дитячий сад. Я просто не знаю, як бути. Люблю його щиро і сильно, але в моєму віці вже хочеться сім’ю, а він не готовий мені це дати. Але і відпускати його не хочу.
Фото – ілюстративне.
