Ситуація в родині моєї доньки мені дуже не подобається. Все висить на волосині. Зять мій дуже невдоволений і я його прекрасно розумію. Проте і доньку свою мені дуже шкода і її я підтримую. Бачу, що все летить шкереберть у них, а як допомогти не знаю.
Нині мені 62 роки і я звільнилась із роботи аби няньчити свою дворічну онучечку. Коли дочці зателефонував директор і запропонував підвищення, якщо вона вийде раніше з декрету, вона із задоволенням побігла на роботу.
Хоча для Мариночки моєї Аля була довгоочікувана дитина, але кар’єра завжди посідала перше місце у її житті. Вона просто не змогла відмовитись від такої пропозиції. Та й спочатку директор обіцяв їй, що матиме вільний графік, а більшість роботи можна буде виконувати вдома. Проте, насправді все виявилося інакше.
Моя донька поринула з головою в роботу, навіть про вигодовування природне довелося забути. Маринка на роботі з ранку до вечора, часом навіть у вихідні в офісі пропадає. Та й у відрядження її частенько відправляють, але платять дуже добрі гроші, тому вона й тримається за це місце.
Так і виходить, що у мене взагалі не лишається часу на себе. Зять, дякувати Богові, раніше з роботи повертається, тому я залишаю дівчинку на нього і повертаюся додому, але доки доїду, то раніше 9 вдома і не буваю.
Чесно кажучи, мені важко жити у такому темпі. Я й не думала, що дочка мене так сильно завантажить. Внучка повністю на мені. Я не можу відпочити, навести лад у власній квартирі чи хоча б елементарно закупити продукти. Втомлююся від метушні з маленькою дитиною дуже, але дочка цього не розуміє.
Та й у доньки доводиться все робити замість Маринки. Дочка навіть посуд за собою не миє. Збирається на роботу поспіхом і залишає безлад, який потім я прибираю. Виходить, що на мені не тільки дитина, а й прання, приготування їжі і чистота в їхньому домі. Ну а як ти все встигнеш, коли ще й дитя мале є?
Та й чоловік Марини теж незадоволений тим, як складається їхнє подружнє життя. Виходить, що він виходив заміж за мене а не за доньку. ну так в принципі і є. бо я дитину виховую, по дому все роблю, із роботи його зустрічаю, а дружини ніколи немає.
Я вже з донькою не раз про це говорила, а вона мені говорить, що в нинішній час її робота просто благословення з небес, адже саме завдяки її зарплатні вони можуть кредит за квартиру виплачувати і жити копійки не рахуючи.
І доньку я розумію, бо її слова сенс мають, адже зять мій таки менше отримувати став набагато. У нього там з роботою уже взагалі нічого не зрозуміло. Штат скорочують і скорочують, можливо, він і без роботи скоро залишиться.
От дивлюсь на них обох. обоє праві, обоє одне на одного дмухаються. Пробую щось говорити, але бачу, що ні одне одного, ні себе, ні мене вони просто не чують.
Бачу, що скоро сім’я розпадеться, а як тому завадити не розумію. Та й мені важко все це на собі тягнути.
Може є вихід, а за клопотами і думами важкими його просто не бачу?
08,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
