— Та кому ж ти будеш потрібна з двома дітьми? – летіло у плечі, – Та ти через рік отут стоятимеш і ще молитимеш, аби ми тебе прийняли. Ми тобі послугу зробили, у свій дім впустили, навіть прописали! Невдячна! – не добираючи слів волала свекруха.
Ну, що тут сказати? Тихо узяла необхідні папери і залишивши ключі від квартирі на тумбочці зачинила за собою двері. Гарненько витерла ноги на порозі, кажуть саме так залишаєш у покинутій оселі увесь негатив і більше ніколи туди не повернешся. А я про це мріяла найбільше.
Адже одинадцять років не прожила – проіснувала. Чоловік, якого так кохала, виявився маминим синочком. Нічого без відома свекрухи не робив, ні до чого не прагнув. Оленка спочатку з запалом узялась будувати сім’ю, але врешті зрозуміла, що нікому крім неї те не потрібно. Одного дня узяла дітей і документи і пішла.
Та це був не кінець. Свекруха не хотіла просто відпускати. Олені почали снитися якісь незрозумілі і моторошні сни. Ніби, свекруха її зі світу звести хоче. Прокидалась у холодному поту, бо все було так реально, що не сила було повірити, що наснилось.
Звідкілясь з’явились не властиві їй недуги. За три місяці схудла майже в половину.
— Пороблено! – постановила Оленчина бабця і одразу сказала адресу куди слід онуку везти рятувати.
— Ого! – аж підскочив дід, до якого Оленку ледь живу привезли. – Дитино, хто ж тебе, аж так?
Оленка хоч і не мала до того віри, а все ж відчула, як після відвідин старого їй полегшало. А тут діти. Одне одужає, інше вже злягло. Хоч плач.
— Ох і недобра то людина, – шепотів дід собі у вуса під час їхнього чергового приїзду, – Затялась усіх із світу зжити. Якась тобі близька людина. Ображена на тебе дуже. Та нічого, допоможу.
Пережили. І вона і діти врешті виборсались із того усього. Оленка пішла працювати, а діти до школи. Років із десять минуло. Ніяких звісток і чуток від колишнього чоловіка Оленка не чула, та й не хотіла нічого знати. Аж тут новина: телефонує одного дня з незнайомого номера колишня свекруха і крізь ридання просить Оленку приїхати.
— Я на онуків квартиру перепишу. Хоч продай, хоч сама живи. Але врятуй мене од сина. Забери до себе, бо він мене зо світу зживає.
Оленка ні слова не сказавши поклала слухавку. Спочатку, хотілось кинутись на порятунок старій жінці, а потім згадала усе, що було. Усе через, що мусила пройти через свекруху.
Оленка вийняла сімку і закинула її подалі. Але коли трохи охолола почала шкодувати стареньку беззахисну жінку. І, що тепер робити. сама не знає.
Автор Анна К.
Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено.