fbpx
Історії з життя
Та не навмисне я те зробила – випадково. Уже три роки минуло, а я і досі залишаюсь не бажаною гостею для доньки. Ну хіба ж я хотіла, га? Ну вийшло так. Я ж лиш з добрих міркувань

Та не навмисне я те зробила – випадково. Уже три роки минуло, а я і досі залишаюсь не бажаною гостею для доньки. Ну хіба ж я хотіла, га? Ну вийшло так. Я ж лиш з добрих міркувань.

Олекса, або просто Льошик, як називала його моя донька Ніна, ніколи не був хорошим чоловіком. От з дня весілля усе він робив якось абияк. Доньку ще на весіллі впустив під час танцю. Але то виявились лиш квіточки. Чому вона його терпіла, я щиро не розумію і досі.

Заливати за комір він ніколи не припиняв. Скільки я себе пам’ятаю, то Льошик у Ніни, або набирається, або відсипається. Ну а моя донечка плаче, жаліється, але нічого, абсолютно нічого не робить аби його виправити. Навпаки: мінералочкою відпоює, у магазин за пінним біжить, шкарпетки йому прасує. Тьху! Як я могла таку жінку виховати?

А дитина у них з’явилась, так доня і в декрет не йшла. У яслі його і на роботу, бо ж Льоша не зможе забезпечити. Так онук і виріс то у мене, то у яслях. Ну то ще квіточки були, як виявилось. Потім, Олексій ще й з дому почав усе виносити. Повністю. Дзеркала, коврики, техніка, та, навіть, люстру на оковиту виміняв. А моя Ніночка біжить і усе назад викуповує. Ще й хвалиться мені: «Я свій фен викупила. Думала не повернуть, але сторгувались». Але Олексію не слова. Ходить п’ятий рік у одних і тих же чоботах, але чоловіка одягає взуває годує і ні слова не каже.

П’ятнадцять років те тривало. А одного дня на гостину до неї приходжу і отетеріла – Олексій за столом сидить, чистий, вибритий і тверезий. Чесно? Я його у такому стані лиш на сватанні перші тридцять хвилин і пам’ятаю. Ніна моя навколо нього пташечкою в’ється. Не знаю, як, але саме з того дня Олексій більше не пив. Ніколи і нічого міцніше чаю не вживав. От ніби випила людина свою норму і схаменулась.

А ще дивніше те, що на роботу пішов він. Та так завзято почав працювати, що я й не нарадуюсь. Через три роки уже сам почав виготовляти тенти для авто. Спочатку у гаражі, а вже за рік мав своє невеличке і досить таки прибуткове виробництво. Донька моя, мов квіточка цвіте. Онука Олексій відправив у Польщу на навчання. Ну от живи і радій.

Одного злощасного дня я до доньки на гостину завітала. Запитую, де Олексій, а вона каже, що на дачі. На риболовлю поїхав. Дача, то моя батьківщина у селі поруч зі столицею. Туди і мій чоловік подався і я з ним розмовляла – Олексія там не було. Почекали до вечора – немає. Я прошу чоловіка організувати місцевих і шукати зятя десь біля ставка, а ми з Ніною почали обдзвонювати усіх знайомих. Ніде не було нашого Олексія. Мусили телефонувати наступного ранку у відділок, але там заяву не прийняли, тому ми уже разом із друзями Ніни і Олексія почали власні пошуки.

Минуло три безсонні доби і ввечері понеділка, якраз тоді коли і мав бути вдома – повернувся Олексій з рибою. Ще з порога розповідає, як добре клювала і, як на дачі яблуні цвітуть. Ну я одразу усе зрозуміла. Летіла спочатку риба, а потім і невірний зять з квартири наввипередки. А він і не пручається.

— Так! Я ввесь час був у Маринки. Ми з нею уже три роки зустрічаємось, а Ніну мені соромно було залишати.

Так і залишив він Ніну у чому був. Навіть речей не забирав. Розлучились вони. Але не це для мене найпечальніше: моя донька зробила винною у своєму розлученні саме мене.

Вона стверджує, що я стала причиною усіх тих подій. Що вона Олексія кохає і саме жити почала добре, а я втрутилась. Що вона ніколи б і виду не подала, що знає про коханку. а він ніколи б не зміг її залишити.

Бізнес у мого зятя йде вгору. За три роки він розкрутився дуже і дуже гарно, а донька знаючи про це аж посивіла. Зі мною не розмовляє а коли й бере трубку, то повторює, як заведена, що я винна в усьому, що жила б вона зараз з чоловіком щасливою, а я втрутилась.

Але ж хіба в тому є моя вина? Що я мовчати повинна була. Вона ж п’ятнадцять років терпіла і на руках його носила. Що, ще й таке ковтати і дякувати?

Раїса М.

Передрук заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page