Максим уже хропів на правому боці ліжка, коли Софія раптом видала в темряву:
– Максиме, ти мені зраджував?
Максим різко розплющив одне око, ніби його розбудили сиреною.
– Софійко, ти що, серіал перед сном дивилася? Якийсь «Зрада-2025»?
– Ні, серйозно питаю!
– Ага, звісно. Зраджував. Щодня. Зранку з кавоваркою, вдень з моєю машиною, а ввечері з твоїм котом. Він мені більше уваги приділяє, ніж ти.
Софія піднялася на лікті, волосся стирчало в усі боки, наче вона щойно вийшла з пральної машинки на режимі «віджим».
– Ти що, пожартувати вирішив? Я серйозно!
– І я серйозно. Вже двісті п’ятдесят три зради. Веду щоденник. Хочеш подивитися? Там навіть фото є: я з холодильником обіймаюся, коли ти на йогу йдеш.
Софія фиркнула, але очі все ще підозрілі.
– Добре, жарти жартами. А ти мені зраджувала?
– Ти що, з глузду з’їхав?! Де я тобі зраджу? Ми ж разом працюємо, разом додому їдемо, в магазин разом йдемо?
– Ну, я ж не ввесь час поруч. Може, з тим новим красунчиком-бухгалтером. Я ж бачив, як він тобі круасани носить.
– Він всім носить! Це корпоративна культура!
– Ага, а тобі з шоколадною начинкою. Мене тільки з родзинками травить.
Софія закотила очі так, що ледь не вивихнула.
– То як мені довести, що я тобі не зраджувала?
– Присягу дай. На твоїх улюблених лосинах з ламами.
– Думаєш дуже дотепний?
– Дуже. А ти чому взагалі цю тему підняла? Хтось тобі мозок промив?
Софія зітхнула, наче зізнається, що це вона доїла останній шматок піци.
– Та подруги на дівич-вечорі… Кажуть, ти до мене надто лагідний. Після трьох років шлюбу люди вже мають один одному на голову сідати, а ти досі «сонечко» і «зайчику». Це, кажуть, підозріло. Значить, десь на стороні когось маєш і совість тебе мучить, ось ти й відкуповуєшся ніжністю.
Максим аж присвиснув.
– І хто саме з подруг це сказав?
– Ну… Марина.
– Ага, Марина! От тепер усе ясно. То Маринка в мене закохалася! Точно!
– Ти що несеш?! У неї ж чоловік, двоє дітей і сорок соток городу!
– І що? Город — це ще не привід терпіти нудьгу. Вона побачила, який я ідеальний, і тепер мріє мене вкрасти. План простий: спочатку посварити нас, потім втішати мене, а потім — бац! — і я вже в її машині по дорозі на город.
Софія спочатку хотіла обуритися, а потім раптом зайшлася сміхом.
– Ти серйозно думаєш, що Марина здатна на такий сценарій?
– Я впевнений на сто відсотків. Вона ж мені на днях в інстаграмі сердечко під фоткою поставила. Під тією, де я з шашликами, наче герой людей Х. Це ж сигнал!
Софія витерла сльози від сміху.
– Господи, яка ж я дурна… Через Маринчині дурні теорії мало серцевий напад тобі не влаштувала.
– От бачиш. А ти ще сумнівалася. Я ж тобі тільки зраджую… з твоїми пельменями, коли ти не бачиш. Їм масло зайве кладу. Оце моя єдина таємна пристрасть.
Софія притулилася до нього і ляснула по плечу.
– Ну ти й молотиш язиком. І дивись мені — якщо ще раз почую від подруг, що ти «підозріло хороший», я їх усіх тобі віддам. Нехай мучаться.
– Та я й не проти. Тільки попередь, що я хропу, як трактор, і шкарпетки по всій квартирі розкидаю.
– Домовились.
Вони посміялися, обнялися, і Максим знову захропів, як трактор. А Софія подумала: може, й справді Маринка закохалася? Треба завтра їй написати: «Вибач, подруго, чоловік зайнятий. І дуже лагідний. Терпи свого.»
І заснула щаслива.
