– Та ти б хоч почервоніла трохи, а ти рот розкриваєш. Хіба порядні дівчата таке чинять?

В моєму життя є минуле, яким я не пишаюся, але це ж не привід судити мене за тим вчинком. Я не розумію, чому свекруха так все роздуває, коли мій чоловік все знає і йому байдуже?

Я вважаю себе ідеальною дружиною, у мене всюди лад, я люблю свого чоловіка і дітей. Проте, недавно свекруха дізналася мою таємницю і почала роздувати з мухи слона. Ну, чекайте, хто не був молодим?

Я їй так і сказала, а вона тоді каже:

– Та ти б хоч почервоніла трохи, а ти рот розкриваєш. Хіба порядні дівчата таке чинять?

І ось в мене виникла ідея розповісти вам мою історію і спитати чи так вже я провинилася в житті аби каятися?

Мені було двадцять два роки, тільки скінчила університет, на роботу ніде не беруть, бо треба досвіду. Отак ходила я з дипломом по співбесідах, але толку було нуль. З гуртожитку попросили, батьки сказала, що досить у них гроші клянчити, самостійна ж уже, доросла.

Тоді я й погодилася з подругою знімати навпіл квартиру і вона мені порадила попрацювати офіціанткою, щоб мати за що жити. І я погодилася та не прогадала, бо інколи бували такі хороші чайові, що були більшими за зарплату. Але це було дуже рідко.

Аж одного дня прийшов до нас чоловік, кий мав на вигляд років під п’ятдесят, все на мене поглядав, а тоді завів розмову, хто я за освітою. Я й сказала, що юрист, але не можу знайти роботу, бо тоді були одні юристи в моді.

– Як чудово, мені якраз потрібен юрист, – каже він мені.

Я така рада, мало не скачу! Нарешті я матиму роботу.

Але далі якось так все почало йти, що наче я й юрист, але їду на зустріч, а мене Мирон Петрович везе обідати в гарний ресторан, далі подарунок купує, за гарну роботу. Далі мені пропонує пожити в його квартирі, бо він не хоче здавати аби кому, а тут я можу платити лише за комунальні, а там заплатив за моє навчання на водія, а там вже й я не розумію як, але з ним живу, бо ж людина мені стільки добра зробила, а я така невдячна.

А далі я крім Мирона ні з ким і не спілкувалася, мала лише роботу, де з ним бачилася і квартиру, куди він приходив.

А я дивлюся – навколо пари молоді, гуляють під ручку, а у мене якесь замкнене коло.

Я випадково Павла зустріла, мій колишній одногрупник, він мені подобався колись, а тепер взагалі був ще привабливішим.

Жартували один до одного і він сказав, щоб залюбки зі мною одружився, якби я тільки моргнула.

І я моргнула…

Далі я звільнилася з роботи. Мирон казав, що я невдячна, сказав все залишити, що він купував і я так і зробила.

Павлові я зізналася ще тоді, що у мене були стосунки, в які я не знала, як і залізла, а от вибратися з них було дуже не просто. Він мене зрозумів, сказав, що таке буває, особливо з недосвідченими дівчатами. Головне, що я з ним.

І ось приходить свекруха та каже мені:

– То правда, що ти з чоловіком моєї давньої подруги крутила?

Я не знала, що й сказати. Який світ, виявляється, тісний.

– Вона все мені розказала і фото твоє показала. Ти уявляєш, як мені було дивитися на це і знати, що мій син на тобі женився? Ти який приклад дітям подаєш?

– Це було в минулому і я хочу, щоб так і залишилося, – відказала я,- я тепер інша жінка.

– Ні, ти така ж, просто років прибавилося. Я все зроблю аби мій син більше з тобою не жив.

Хіба це справедливо? От скажіть, вже десять років пройшло, у нас двоє дітей, чудова родина, ми любимося з Павлом і досі. Чому я маю нести відповідальність за минуле? Воно вже було, а я маю думати про майбутнє.

Що б ви порадили зробити в цій ситуації?

Фото Ярослав Романюк

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page