fbpx
Історії з життя
– Та ти що таке говориш, – розлютився ювіляр почувши тост від куми, – Таке мені бажати! Довго вигадувала? Увесь настрій зіпсувала

Як же любила тітка Ольга свого Назарчика, хоч і мала ще старшу доньку, але меншенький був більш обцілуваний і обдарований увагою.

Що тільки привезуть свіженьке в магазин, бігом біжить купувати. Вдома поділить доньці і синочку, а потім ще з фартуха суне тихенько в ручку Назарчика печиво або цукерку.

– Їж синочка, поки Валька десь бігає.

Чудо, але сестра не відчувати образи на матір, була милою і слухняною дитиною. Хто знає як би далі склалися їхні стосунки, але доля сама зробила вибір. У випускному класі Валя важко занедужала і за кілька місяців згасла її свічка.

Після того, як не стало дочки Ольга ще більше почала обходити синочка. І одяг йому модний і мотоцикл, найпершому в селі купили. Хоч батьки і жили небагато, але для дитини нічого не шкодували.

Назар хоч вже і не був хлопчиком, але не знав яким боком вила брати, щоб гній розкидати. Зате добре вмів гуляти. Батько раз заїкнувся, що ледар зростає, але Ольга так виписала йому, що той і не радий був що сказав.

Після школи пішов Назар вчитися в технікум, а наука не дуже йшла. Неприємною новиною для матері стала те, що милий синочок збирається на заробітки з хлопцями.

— А що, досить на вашій шиї сидіти, – заспокоїв він рідних і поїхав.

Гірко або солодко там йому було ніхто не знав, але коли через кілька місяців повернувся, поставив перед фактом, мовляв треба робити бізнес вдома.

Маючи початковий капітал відкрив невеликий магазинчик. Ця справа почала давати непогані доходи. За кілька років Назар так розкрутився, що і в сусідніх селах мав магазинчики.

Ольга натішитися не могла сином, такий розумник, такий бізнесмен. Прийшла пора одруження. Бабуся радо допомагала за онуками наглядати, а що робити на пенсії? Син з невісткою за товаром вічно моталися, а вона їсти на всіх приготує, ще й знаходила час пиріжків напекти. Приїдуть діти з далекої дороги, в домі все блищить, діти ситі і веселі бігають, на столі страви смачні стоять, благодать! Але недовго таке щастя тривало, несподівано не стало батька.

Підкосила та подія Ольгу. Вже не така жвава стала бабуся в домашніх справах. Хоч і було важко, але все одно переступаючи через себе біля каструлів бігала, тому що невістка не надто любила супчики та борщі готувати.

Печива та ковбас дітям з магазину повно, а внуки дуже любили бабусині пиріжки з яблуками і корицею.

Назар не був зацікавлений здоров’ям матері, він все бізнес розвивав, став поважним чоловіком в селі, до районної влади пробирався. Приходячи додому все частіше кидав в сторону материнської кімнати косі погляди, а одного разу завів з нею розмову.

– Знаєш мама, надумав я ремонт в будинку зробити (почав здалеку). Ми начебто не останні люди в селі, а шпалери допотопні, соромно когось із знайомих в будинок покликати, таке все у нас негарне.

– Так роби синку, хіба я проти (не могла нічого зрозуміти матір).

– Ти, звичайно, не проти, але як почнеться ремонт, то в будинку розвернутися ніде буде. Дітей то я до тещі відправлю, а тебе куди?

Мати аж розгубилася від такого питання, мовчки пережовуючи хліб подумала і додала:

– Так я в своїй кімнатці відлежуся, нікому заважати не буду. Мені ремонт не робіть, хіба старій бабці потрібна та краса?.

– Е ні, так не піде, аж підскочив син. Якщо робити, то все одним махом, – і вже м’якше продовжив,-  Я домовився зі своєю знайомою, вона згодна тебе на місяць записати в будинок для людей похилого віку, зняти житло на перших порах там, а коли твою кімнату доведуть до пуття, заберемо тебе додому.

Син і не помітив, як на надкушений шматочок хліба капнула сльоза. На другий день зібрала вузлик: дві спідниці, блузки, кілька кофтинок, багато не набирала, адже скоро повернеться. Будинок пристарілих був за кілька десятків кілометрів від дому. Прийняли її там добре, дали кімнатку де жила ще одна бабуся, яка нікого з рідні не мала.

– Хто сюди потрапить, вже додому не повертається, – зустріла сусідка словами.

Вона не сперечалася, нехай що завгодно говорять, а син її улюбленець і розумник тут не покине, так і жила з цією надією. За тиждень Назар навіть не подзвонив, не поцікавився як мати, тільки за місяць раз навідався і все вибачався, що не встигає ремонт доробити.

– Потерпіть ще трошки. -просив він.

А потім приїхала сусідка провідати, переказала останні сільські плітки, а потім стала обговорювати Назара.

— Ти Оля не ображайся, але буде великий гріх твоєму синочку. Всі люди над ним сміються, що відправив матір в будинок для людей похилого віку доживати, а сам щовечора гулянки влаштовує.

– Нехай, він моя єдина дитина, кому ж та хата дістанеться, -не розуміла матір, – А друзі мають з ним справи, тому і ходять.

– Раніше тебе соромився, тому не водив нікого, а тепер шикує. Не забере він тебе ніколи, хоче щоб ти тут лишилась, тому що вдома йому заважаєш, видала сусідка.

Оля ніяк не могла повірити в сказане. Після таких відвідин вона ще більше зажурилася, згадувала свою хатку, вуличку, по якій стільки років на роботу ходила. Сад, який з чоловіком разом закладали, цілу ніч не спала, все думала і зрозуміла що вже два місяці в казенних стінах сидить, а син тільки раз відвідав.

Минуло і півроку, а ніхто про неї вже й не згадував. Через деякий час прийшла звістка, пішла Ольга в кращий світ в будинку для літніх людей. Добре що синок одумався і подбав про матір, хоч спочила вона у рідному селі.

Ніхто в його родині особливо не сумував за бабусею, хіба онуки час від часу згадували ласку і любов старенької. Не пройшли ще й сороковини, як Назар взявся свій 45-річний ювілей справляти. Правда пишну гулянку влаштовувати не посмів, покликав тільки друзів і кумів. У вузькому колі звучали сміх і жарти і тільки одна кума зважилася кинути ложку дьогтю.

– Бажаю кум, щоб ти довго і добре жив. Аби доля оберігала тебе, а дала дожити до старості. І щоб діти твої вчинили з тобою так, як вчинив ти зі своєю мамою.

– Та ти що таке говориш, – розлютився ювіляр, – Таке мені бажати!

Чи то так вразило його побажання куми чи якісь вищі сили втрутилися, але наснилася в ту ніч Назару мати. Сидить з тугою і слова не скаже, а тільки дивиться докірливо.

Прокинувся і не зміг заснути. З тих пір не було такої ночі, щоб не приходила мати у снах і все мовчала. То руки до нього тягне, то відверне голову і плаче.

Назар ніколи не ходив до церкви, а тут зважився. Поїхав в сусіднє село, бо у них храму не було. Священик вислухав, поспівчував і сказав що має син перед матір’ю тяжкий гріх, як його спокутувати один Господь знає.

Автор невідомий.

Головна картинка – pexels.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

You cannot copy content of this page