Та я б ніколи про те не дізналась – випадково родичка проговорилась. Дивлюсь на чоловіка, він також щиро здивований. Так мені прикро стало, так образливо. Вирішила піти до свекрів і в очі їм поглянути – ну як так можна?
Я ще до заміжжя знала що свекри мої люди далеко не з бідних. Вони сину і авто придбали і допомагали гарно, думала у них бізнес свій, але ні – здають в оренду свою трикімнатну квартиру у дуже хорошому районі столиці.
Мені якось було дивно, бо вони у однокімнатній жили на першому поверсі у старому будинку. Вже потім чоловік мені пояснив, що батьки їздили на заробітки аби на ту однокімнатну заробити.
Тато у нього не надто здоровий і от вони вирішили забезпечити собі старість: придбали для життя маленьку квартирку, а свою велику у самому центрі – здають.
Ми ж у шлюбі п’ятий рік і поки із власним житлом у нас не дуже складається. Ми відкладаємо гроші, але поки не більше 50 тисяч назбирали. Самі розумієте, що мріяти нам про те житло і мріяти.
Діток ми також поки не хочемо, адже ясно те, що не здатні поки їх забезпечити. Я вже на другу роботу влаштувалась, чоловік бере додаткові зміни. Бачимось рідко. Все, аби швидше наскладати на власний куточок.
А тепер, уявіть моє здивування, коли родичка випадково проговорилась мені про те, що сестра мого чоловіка в’їхала у ту трикімнатну, яку свекри здавали раніше.
Бачте, Мар’яна розлучилась із чоловіком і він виставив її і дітей на вулицю. От добрі мама і тато вирішили доньку урятувати – відчинили перед нею двері своєї квартири другої.
Я аж підстрибнула із досади. То як так: Мар’яна дитина, а мій чоловік ні? Звісно, проти був мій Микола, навіть заборонив іти щось з’ясовувати у його батьків, однак я не стала мовчати.
Пішла я до свекрів з’ясувати, що то за чорна несправедливість. Уявіть, я їм що почала говорити, а мене свекор от прямо за плечі і за поріг – заспокоїшся, вибачишся, потім приходь.
За мною чоловік приїхав. Я думала він піде поговорить із мамою і татом і за ставлення до мене, і за те, як вони з ним вчинили. але Микола мені почав вичитувати за те, що я не у свою справу влізла.
За його логікою тато і мама нічого такого не зробили. Бачте, то їхнє житло, а в сестри троє дітей. Для нього логічно те, що от вона буде там жити і він нічого проти не має. Ага, зараз “поживе”, а потім і все їй буде, так?
От тепер між нами ніякого миру, бо я ні спати ні їсти не можу від такої несправедливості кричущої. Щодня говорю з чоловіком, прошу його нагадати батькам, що він також син. Ну чого я маю 14 тисяч оренди віддавати, а Мар’яна жити собі спокійно безкоштовно?
Пішла за адресою. Думала з Мар’яною побалакати. хай вона нам хоч частину оренди компенсує, бо ж так не справедливо. Але, та зчинила лемент, бачте. Я не маю ніякої справи до того житла і не можу ставити якісь умови. То, як виявилось, узагалі не моє діло.
От як мені тепер бути? Чоловік ніби зір втратив, нічого не бачить, і нічого робити не збирається. Доведеться самій, але з чого почати?
Головна картинка ілюстративна.