Я думала, що ми витратимося на доньчине навчання, а там якось буде, бо я геть не розраховувала, що на другому курсі вона захоче заміж виходити.
– Доню, ми ледве навчання оплачуємо, яке весілля? Потерпи до п’ятого курсу!
– Мамо, Микола до п’ятого курсу чекати не хоче, – а сама аж світиться від щастя.
А тепер я розумію, чому Микола так спішив… може й не дочекатися…
Перед нами стояв пан. Скажемо так.
– Мамо, тату, це Микола, він професор, викладає в нашому університеті.
– Проходьте, – мій язик сам сказав це слово, бо я не знала, що й думати.
Сіли ми за стіл, чоловік на те все дивиться з-під лоба, я теж не рада, Микола очима туди-сюди бігає, одна донька наче нічого не помічає.
– То, кажеш Миколо, женитися надумав, – питає чоловік.
– Так, у мене серйозні наміри.
– А до тепер ти не міг одружитися?
– Чого ж, у мене була дружина.
– А що ж сталося? Характерами не зійшлися?
– Та було діло.
– І діти є у тебе?
– Так, син і донька.
– Ти дивися, Надю, вже й діти готові і жених. Яка краса.
– Тату!, – випалила донька.
– Ой, не таткай, ти пригощайся, зятю, а то дружина два дні готує, а ти не їси.
– Та я таке не їм, мені треба дієтичну їжу.
– Здоров’я вже не те, так?
– Так, вже маю за ним слідкувати і вам раджу від тепер це робити, – каже той.
– То я помилився, Надю, таки будеш молоти м’яско і кашку варити.
І тут ми вже обоє з чоловіком не стримали сміху. А що мені лишалося? Я справді два дні готувала, все смажене, варене, ситне, а тут такий поворот.
Мені донька казала, що наречений від неї старший, але я думала на років п’ять чи десять, хай буде. Але ж вона не сказала, що той наречений старший від нас з чоловіком!
Якби була інша ситуація, то я б чоловіка спиняла, але тут, я була повністю на його боці. Тому за якісь пару хвилин, весь червоний Микола вибіг з квартири.
– А ще є порох в порохівницях, – сказав на те чоловік, – ще коліна у нього згинаються!
– Тату!, – вигукнула донька і кинулася за нареченим.
Чоловік пішов перевдягатися:
– Ти тільки зі столу не збирай, я просто штани зручніші одягну, щоб смачно поїсти. Подумати тільки, я два дні до холодильника не заглядав, все для гостини, а воно он як.
Доньки не було довго, але далі вона вернулася.
– Ви не могли промовчати? Тепер Микола не хоче на мені женитися! Каже, що я в тому винна, бо мої батьки геть не сучасні! Ви – олдскульні!
– Мати рідна. Які слова знає, яка розумна людина, – каже чоловік, – а що нашій доньці не підходить – ніяк не міг додуматися.
– Тату!
– Не таткай, доню, – заступилася я за чоловіка,- тато знає, що робить. Він тобі зробив велику послугу і ще йому колись подякуєш! А це тобі урок, який ти маєш вивчити на все життя – не вір балачкам! Чим солодші слова, тим більше за ними криється. Тобі розкриються очі, що шукав твій Микола не дружину собі, а міцну жінку, яка його на старості заходити буде. Хто його знає, чи дружина сама його не попросила.
– І це правда, – підтакнув мені чоловік.
Донька з нами не говорить, але то найменший тепер клопіт. Я от не розумію, чому вона на такого чоловіка повелася? Та вже би краще від якогось молодого хлопця щебетання слухати. А тут навіть мені нема на що глянути, а вона ж закохалася? Що б ви сказали з цього приводу?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
