Та я заради ввічливості запитала у Маргарити скільки з мене. Та ж діловито простягає мені папірець на якому розписано у три стовпчики щось і внизу сума – 8,900 гривень. Я так і сіла. Дивлюсь на неї кліпаю очима і не розумію, чи це вона серйозно, чи в неї жарти такі.
Однак, Маргарита жартувати наміру не мала. Вона і справді очікувала того, що я заплачу всю суму прямо вже. Я дивилась на сукню, на подругу, і такий мене сміх розібрав.
Пробіглась очима тим списком що вона писала, то ж мама рідна, рахунок складено професійно. Тут тобі і дизайн і розробка макету і підбір стилю.
Окремо винесено пошиття. Як прочитала то вже на ввесь голос там сміялась. Вона навіть за гудзики і за блискавку гроші з мене взяла. Звісно, ціна не закупівельна.
Я витягла ті гроші поклала перед подругою на стіл, а потім узяла і знову у гаманець свій склала:
— Гаразд Маргаритко, будем вважати, що ти мені повернула частину свого боргу. Інші 20 тисяч чекаю до кінця року.
Але про все із самого початку. З Маргаритою ми познайомились на дитячому майданчику. Діти грались разом постійно, якось так співпадало, що ми не домовляючись виходили у той самий час на прогулянку.
Спершу розмови у нас були суто “мамські” про діток, про сон, їжу і особливості характеру малюків. Потім, якось саме собою, що перейшли на більш особисті теми.
Я не могла не помітити того, яка Маргарита вічно зморена. Здавалось, та жінка і не спала ніколи. Так, вона посміхалась, однак та посмішка була швидше одягнутою, ніж щирою.
Таки так. Життя у Маргарити не було медовим. Крім малої Лізоньки у неї ще син школяр був і чоловік, який мало переймався тим, як живе його сім’я.
Маргарита годувала свою сім’ю сама. Добре, що свекруха сплачувала комунальні, адже квартира була на ній. Чоловік працював, але гроші ішли за вітром одразу після зарплатні.
Не раз Маргарита позичала у мене кілька тисяч на життя, адже доходило до того, що й на хліб не мала. Звісно, я йшла на зустріч, адже шкодувала її.
Єдине, чим могла заробити Маргарита – пошиттям і ремонтом одягу. Коли я вперше прийшла до неї на гостину, мало не заплакала побачивши, що то в неї за машинка така – стара ручна, та ще й ручка відламана і крутила вона колесо рукою однією.
— Як ти нею взагалі можеш шити? – здивовано протягнула я.
— Та в мене вибору немає, – скрушно хитала головою Маргарита. – Можу я й швидше замовлення виконувати, але ж бачиш, беру найпростіші, бо моя старенька не вміє і половини того, що сучасні. Та ще й рукою однією не надто зручно. Однак і за те дякую, вона моя годівниця нині. Послухай, Іро, а ти б не могла мені 12 тисяч позичити на машинку нову, я поверну, обіцяю. Звісно не всю суму одразу а частинами.
Я вже на той момент працювала, тому могла собі дозволити виділити таку суму подрузі. Разом з усіма попередніми позичками виходило, що я Маргариті позичила не багато не мало, а майже 30 тисяч гривень.
Звісно, вона гроші повертала, а потім знову позичала. Мені було не шкода. Я розуміла, що колись вона зможе їх віддати, просто зараз у неї важкий період у житті.
А нещодавно мені сукня на корпоратив знадобилась. У нас була тематична вечірка, тому сукні у жінок і сорочки у чоловіків мали б бути у зелених кольорах.
Я обійшла купу магазинів, але підходящої сукні не знайшла. Коли зателефонувала Маргариті і пожалілась на таку ситуацію, та запропонувала мені одразу пошити ту сукню у неї.
— Ти будеш така єдина і неповторна. Я з тебе цукерочку зроблю. Головне, не забувай казати в кого ти сукню шила, – сміючись каже мені подруга.
Таки за два тижні я мала гарну сукню. Не скажу що прямо аж “вау”, але цілком пристойну. Мені личила, гарно сиділа, підкреслювала усі плюси і маскувала мінуси. Заголом, я була задоволена.
Однак, моє задоволення як рукою зняло, коли Маргарита виставила рахунок – майже 9 тисяч. Тобто я ще й сама тканину купувала, а подруга порахувала свої послуги.
Чесно кажучи, я й спитала скільки із мене чисто символічно. Все ж думала, що після скількох років дружби і після того, як я її виручала і рятувала, мала б та сукня бути мені подарунком. Але – ніт.
Я витягла ті гроші, поклала на стіл, а потім забрала до гаманця. Сказала Маргариті, що тими грішми покрию частину боргу а ще 20 тисяч чекаю до кінця року.
— Знаєш, ти вчинила не по-людськи, – набрала мене Маргарита того ж дня. – Я працювала старанно, я мала надію на ті гроші свої плани, а ти що зробила? Я не чекала від тебе такого відношення і такого вчинку підлого.
Відтоді “подруга” не телефонує і швидше за все я в неї у чорному списку скрізь. А мені від того і смішно і якось так неприємно. Бачте, пані ображена.
Але ж поясніть, хіба ж не я повинна у такій ситуації образитись? От ви б на місці Маргарити мали б совість попросити гроші та ще й такі за якусь сукню у мене.
Головна картинка ілюстративна.
