nat

Тонка ручка просувається крізь щілину в парканній сітці й тягнеться до стиглої полуниці. Я вдаю, що не помічаю, і продовжую прополювати цибулю. – Добрий день, тітко Маріє! –

Я увійшла з немовлям на руках до порожньої квартири, і мені закортіло сісти від побаченого. Перш ніж дати волю своїм емоціям, я обережно поклала донечку, яку щойно привезла,

– Я всі гроші віддав, їм дуже треба було. Спочатку до себе запросив. Нагодував. Митися вони не захотіли, душ же на першому поверсі. Хлопчик трохи поспав. Потім до

Я лишень хотіла доньці допомогти, де ж я знала, що все так обернеться? Я знаю свою Іринку, вона багато балакає, але мало робить. І тут так само, хто

– Олено, якщо ти так довго збиратимешся, то ми потрапимо в затори! – Іван виніс до машини ще одну партію валіз і, здається, почав нервувати. – Іване, ну

Літо, на дворі двадцять другий рік, Олена зранку готується на кухні. Свято все ж, іменини. Діти та онуки неодмінно прийдуть привітати. Хоч діти й кажуть, що все принесуть

Це було віддалено схоже на сватання, скоріш за все на прицілювання, чи бува не здешевили, і судячи зі слів майбутньої свахи, то таки так. Коли наш син сказав,

Сім’я переїжджала в нову квартиру. Білий, старий кіт, якого звали Сніжок і який ріс разом із дітьми, залишився тепер із дідусем і бабусею. Вони не дуже його любили.

Морозне повітря посріблило тіні багатоповерхівок. День уже схилився за полудень, але сонце ще ковзало обличчями, шукаючи, за що зачепитись – за усмішку, за добрий погляд, за щось живе.

Василь дивився на вікна Лариси, впевнений, що в таку ранню годину його ніхто не бачить. Вже звик отак криючись їздити сюди, залишав машину аби ніхто не побачив в