nat

З Ігорем ми познайомилися ще під час навчання в інституті. Він вчився на старшому курсі, був кремезним, з темним густим волоссям і постійно усміхався. Ми зустрілися в бібліотеці,

Завжди лишається щось, про що не розкажеш уголос навіть близьким подругам. Я сиділа на веранді батьківської хати, дивилася, як над зарослим подвір’ям сідає вечірнє сонце. Село майже опустіло.

Тисячу двісті кілометрів у бусику, де ноги затікають так, що потім пів дня не відчуваєш власних пальців. Я пам’ятаю той перший виїзд до найменшої дрібниці. Вдома лишився Вадим,

Ніч видалася такою важкою, що Юстина кілька разів підривалася з ліжка й бігала до вікна, притискаючи руки до грудей. Вітер лупив у шиби з такою силою, наче збирався

Світанок за вікном лише починав розливати сіре світло по шибках, а я вже лежала з розплющеними очима. З сусідньої кімнати доносилося тихе, мірне дихання. Там заснули хлопці —

Двоє дівчат мешкали на одному кутку села. Їхні хати стояли поруч, розділені лише низьким парканом із жердин, але між ними ніколи не було щирості. Вони просто росли в

Наприкінці літа, коли спекотне серпневе сонце починало котитися до заходу, залишаючи на траві довгі золотаві тіні, Оксану знову охопило це дивне відчуття неспокою. Вона стояла біля відчиненого вікна

Я стояла біля дзеркала у передпокої й хапливо поправляла комір сукні. У кімнаті бігали діти, менший постійно шукав свій черевик, а старший намагався скласти до купи шкільний зошит.

Алла сиділа на стільці біля вікна і дивилася на дорогу, покриту мокрим асфальтом. За вікном ішов дощ, і краплі падали на скло, стікаючи вниз довгими смужками. П’ятнадцять років

Липневе сонце заливало асфальт гарячим світлом уже о сьомій ранку. Оксана йшла швидким кроком, періодично поправляючи лямку сумки, яка сповзала з плеча. Вона дивилася собі під ноги, вишукуючи