nat
На лавці під розлогим кленом, що вже почав сипати першим золотом на доріжки парку, сиділи дві жінки. Дарина нервово перебирала пальцями ремінець своєї дорогої, але дещо потертої сумочки,
Коли я пригадую ті події, то завжди перед очима велетенська татова сумка. Вона стояла посеред залу, а батько закидав туди джинси, якісь светри, а мама стояла біля вікна
Цифри у звіті на моніторі здавалися розмитими плямами. Я вже годину намагалася зосередитися на роботі, але думки вперто поверталися до Віктора. Вікно мого офісу виходило на жваву вулицю,
Скляні дверцята кухонної шафки ледь помітно деренчали щоразу, коли Віра Петрівна важко зітхала. Вона сиділа за столом, обхопивши долонями чашку з охололим чаєм, і кожні п’ять хвилин кидала
– Оксано! – голос Ігоря пролунав із нашої спальні, а мені захотіла гримнути руками об стіл. Та скільки можна? Невже так важко в своїй хаті, в своїй спальні
Я сиділа за своїм столом у нашому офісному «акваріумі», намагаючись зосередитися на звітах, коли Вікторія, моя колега з сусіднього відділу, буквально влетіла в кабінет. Вона ледь не перекинула
Ось історія мого брата, як я її бачила і знала. Намагалася згадати кожну нашу розмову, кожен його погляд, бо й досі ця ситуація не виходить мені з голови.
Денис поправив краватку перед дзеркалом у роздягальні персоналу. Його зміна тривала вже сьому годину, і ноги починали неприємно гудіти, нагадуючи про кожен пройдений кілометр між кухнею та залом.
Це була наша з Павликом велика мрія — справжня, вистраждана роками в орендованих квартирах і задушливих багатоповерхівках. Коли ми нарешті купили ту ділянку зі старим перекошеним будиночком, я
Якби мені хтось сказав, що я буду в вікно визирати в очікуванні, що хтось до мене зайде, що буду телефон перевіряти чи не розрядився, бо мовчить… Я б