nat

Перша зустріч Любові Петрівни та Катерини відбулася задовго до того, як Костя привів дівчину додому. Це сталося в невеликому відділі господарчих товарів, де Катя працювала вже другий рік.

На столі парувала запечена риба, у вітальні тихо працював телевізор — звичайна атмосфера вівторка. Чоловік якось занадто зосереджено порався у тарілці, а потім, не піднімаючи очей, сказав: —

Телефон завібрував на стільниці, коли я саме наливала заварку в чайник. Номер був незнайомий. Я натиснула «прийняти», очікуючи чергову пропозицію послуг чи доставку. — Слухаю. — Алло, це

Це був наш день, наше срібне весілля, але я чомусь весь ранок не могла відірвати погляду від цих троянд. Величезний оберемок, важкий, ароматний. Дмитро приніс їх ще вдосвіта,

Я сиділа на кухні, дивлячись на порожню чашку. Минуло вже більше року, як Максима не стало, але я все ще автоматично ставлю на стіл два прибори. П’ятдесят п’ять

Ми з Катею дружили так довго, що я вже й не пам’ятаю, коли ми познайомилися. Мабуть, ще в пісочниці. Потім була школа, університет. Я завжди вважалася в нашій

Я складала сорочки у валізу, намагаючись робити це рівно, як він звик. Поруч лежали його джинси, кілька светрів та коробка з електричною бритвою. Андрій стояв у дверях спальні,

Це був повний крах. Я сиділа на лавці біля чужого під’їзду, мої руки досі тремтіли, а в сумці лежав той клятий ліхтарик, який я взяла, щоб не будити

Юлія Максимівна, старша майстриня, гортала накладні, періодично поправляючи окуляри. — Дівчата, — вона не піднімала очей від паперів. — Директор підписав розпорядження. До восьмого березня премій не буде,

Анна Дмитрівна зупинилася біля дверей вітальні. В руках вона тримала шість вішаків випрасуваних сорочок Сергія. Вона хотіла запитати, чи не забув він про батьківські збори у школі, але