nat
Кінець сімдесятих років минулого століття видався напрочуд лагідним. Санаторій «Гірська тиша», що належав Академії наук, жив своїм розміреним, дещо сонним життям. Сюди з’їжджалися переважно доценти, старші наукові співробітники
Травень у маленькому містечку видався напрочуд лагідним. Крізь прочинене вікно до квартири залітав солодкий аромат квітучої черемхи, а на підвіконні витанцьовували сонячні зайчики. Ганна сиділа на краю ліжка,
Марія стояла перед старим трюмо, вдивляючись у відображення, яке здавалося їй чужим. Срібляста амальгама не брехала: з дзеркала дивилася виснажена жінка з бездонними очима, в яких застиг нестерпний
Я забігла до маленької кав’ярні біля зупинки – взяти чай із собою. За мною тягнувся день, повний зустрічей, і я ще не встигла в нього ввімкнутися. Переді мною
Степанівна — так лагідно називали її сусіди — не могла намилуватися малим Данилком. Хлопчик ріс міцним, рум’яним, з тими кумедними вихрами на потилиці, які вона щохвилини поривалася пригладити.
Вечірнє сонце повільно сідало за обрій, залишаючи довгі тіні на охайному подвір’ї нашого будинку. Я сидів на терасі, вдихаючи аромат матіоли, яку так дбайливо висаджувала моя дружина Наталя.
Сонце м’яко лягало на підвіконня, де в глиняній мисці під рушником «відпочивало» тісто. Марія Степанівна, жінка ще енергійна, хоч уже й з сивиною на скронях, звично місила білу
Коли ми з Максимом побралися на третій рік після університету, мені здавалося, що я вхопила Бога за бороду. Наше весілля було тихим, посеред старих сосен. Пам’ятаю, як він
Це історія про те, як чужа таємниця може стати каменем на душі. Оксана ніколи не вважала себе слабкою людиною, але того вечора, коли найкраща подруга Юлія вилила на
У невеликому містечку, де каштани щовесни вкривають вулиці білими свічками, життя тече повільно й передбачувано. Саме тут, у стінах старої гімназії, розгорталася драма, якої ніхто не помічав за