nat

Роман прийшов додому ближче до сьомої. У під’їзді ще здалеку почув галас, а коли відчинив двері, сумнівів не лишилося — діти знову сварилися. У коридорі валялися чужі іграшки,

Олесь у свої шістнадцять нагадував молодого дуба: кремезний, плечистий, із тими особливими спокійними очима, які бувають лише у людей, що виросли серед природи. Його стихією були довгі прогулянки

Павло повертався додому пізно. День був важкий, у голові гуділо від розмов і цифр, а єдине, чого він хотів, — тиші. Відчинивши двері, він одразу зрозумів, що з

Над селом догорав тихий бурштиновий захід сонця. Бабуся Параска сиділа на низькому ослоні біля вікна, і її профіль, поораний зморшками, здавався висіченим зі старого дуба. Її руки —

— Пані, та куди ж ви без черги? Тут усім «тільки запитати»! Ставайте в кінець, як люди, — високий хлопець у куртці-алясці рішуче перегородив шлях пані в хутряній

Літо того року видалося неймовірно спекотним, ніби саме сонце вирішило благословити союз Тетяни та Олександр. Вони були як день і ніч: Таня — тендітна блондинка з очима кольору

Дощ накрив місто ще вдосвіта, і до вечора він не вщухав, лише змінював інтенсивність, то стихаючи, то знову переходячи в щільну сіру завісу, крізь яку ліхтарі здавалися розмитими

Ганна сиділа біля вікна старого рейсового автобуса і дивилася, як за склом повільно пропливають засніжені посадки. Сутеніло рано, як завжди взимку, і світло в салоні здавалося надто яскравим.

Олена вже торкнулася пальцями прохолодної латунної ручки кухонних дверей, збираючись покликати своїх до вечері, але звук власного імені, вимовлений тонким голоском доньки, змусив її заціпеніти. Голос Марійки звучав

Вечірнє місто за вікном дихало вогкою прохолодою пізньої осені. Артем повернувся додому пізніше, ніж зазвичай — затори та нескінченні думки про майбутню покупку виснажили його. Навіть запах нової