fbpx

Так мені перед подругою незручно вийшло! Я ж хотіла як краще, адже сама в другому шлюбі з вдівцем і не шкодую, а тут такий чоловік господарний та пропадає, то чому б не спробувати?

Мені п’ятдесят вісім років і вже п’ять років я одружена вдруге, і дуже щасливо. Так, я не хотіла заводити нові стосунки, бо всі навколо мене переконували, що то важко сходитися характерами, що вже краще бути одному.

Але діти мої далеко, заговорити нема до кого, навіть додому йти е хочеться, бо в хаті від тієї самотності аж холод якийсь віє.

От і пригледілася я на роботі до свого колеги, Андрій завжди був розважливим, вмів пожартувати, тому ми якось легко зійшлися, а вже про побут і мовчу, бо що то чоловік навчений бути сам, то не той, домашній і тепличний, що йому все під ніс подай та принеси. Андрій і вечерю приготує, коли я на зміні, і в коридорі помиє, як з взуття натекло, знає порядок.

Я не можу ним натішитися і впевнена, що й інші самотні чоловіки нашого віку теж би раді мати біля себе жінку, яку вже точно будуть шанувати.

– Надіє, – кажу я подрузі, – Ти ризикни. Що ти одна з котом живеш? Він тобі слово добре не скаже і каву в ліжко не принесе.

– Ой, я вже так звикла, Ольго, що мені буде важко з людиною. У мене вже такі звички, що аж якось не хочеться все пояснювати комусь та показувати.

Я не погодилася і вирішила подругу ощасливити, адже на прикметі і мене був сусід, який мав гарний будинок і був ще гарним чоловіком. Ми з Андрієм перебралися в його дім, а мою квартиру здаємо, тому я про сусідів не так і багато знаю, тільки таке чи одружений і де працює.

І ось Михайло ще працював, він гарний екскаваторник і його цінують на роботі. І саме з ним я вирішила Надію й звести.

Спочатку Михайло лиш у вуса сміявся, бо я так наче натяками йому, що он у мене подруга такий вишневий компот закриває, а в тебе вишні осипаються, чи такі малосольні огірочки робить, що пальчики оближеш…

– Добре, вези подругу, – каже той, – буду дивитися, яка вона господиня.

Надя приїхала неохоче, більше переживала, щоб кіт не втік, ніж на те аби сподобатися Михайлові. Коли я сказала, що у нас будуть гості, то Андрій купив шашлик, а як побачив, що заходить Михайло то якось так на мене глянув. Я нічого не розуміла, бо той аж світився в усмішці, говорив Наді компліменти, ми так гарно сиділи, а далі він повів їй показувати свою господарку.

І ось тут Андрій мені й каже:

– Та ти хоч би мене спитала, що то за Михайло! Твоя подруга тобі точно «дякую» не скаже!

Я нічого не розуміла, але хвилин через двадцять прийшла подруга і у неї з очей аж іскри пішли.

– Ну, дякую, подруго, такого чоловіка ти мені підшукала, що аж не знаю, як дякувати!

Виявилося, що Михайло геть не милий пенсіонер, а хитрий лис. Він свою жінку тримав за служницю, а сам палець об палець не вдаряв, бо казав, що у нього для цього є жінка і троє дітей. Коли ж та відчула себе зле, то навіть не хотів їй давати гроші на обстеження, казав, що йому треба спритна жінка, а не ось така.

Коли дружини не стало і діти роз’їхалися та до нього ні нього, то він тепер підшукує отаких молодиць, яким обіцяє женитися, а натомість хоче аби вони показали які вони господині.

– Ти хіба не бачила, що там блондинка город садила, а вже якась чорнява полола, а руда підгрібала?, – дивувався Андрій.

– А мені він сказав, що будемо мою квартиру здавати і на ті гроші купимо йому машину, – відказала Надія.

Я дуже перепрошувала подругу і більше в її життя не лізла, але як таким бути чоловіком, що його життя не змінило?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page