Не можу сказати, що чоловік таким не був, але ж то були геть інші обставини, але те, що відбувається зараз не дає мені певності, що я хочу й надалі так жити.
До кого не прийду за порадою, то замість співчуття чую – ти ж сама це все бачила, то чого не подумала перед тим, як дитину на світ приводити.
Я пояснюю, що ми були геть в іншій країні, де така поведінка вважається нормою, я навпаки, навіть тішилася, коли Богдан за мною ходив та все вимикав з розеток та вимикав світло, сам закидав пралку на ніч, бо так дешевший тариф. Ми не мили посуд, бо там всюди є посудомийна машина, яка економить воду, в душ на п’ять хвилин і вибігла. Нема чого воду витрачати, бо це все копійка.
Та й ми нікуди з ним не ходили, адже в кафе – дорого, в кіно – дорого, в театр – дорого.
– Ми не приїхали сюди розважатися, – казав Богдан, – а приїхали копійку заробити, тому чим швидше заробимо, тим швидше поїдемо.
Я була тільки за, бо мріяла про весілля, біле плаття і лімузин. Він тримав всі наші гроші, бо я могла витратити на солодощі чи одяг, а він казав, що в Україна все набагато дешевше і я вже маю його, тому я для нього завжди гарна.
Але так сталося, що я зрозуміла, що буде дитина. Богдан засумував:
– Нам би пів року і ми б назбирали на квартиру!
– Я їду в Україну, – вперлася я, бо я не хотіла тут навіть близько йти в пологовий.
І ось ми приїхали, просто розписалися, на цьому наполіг Богдан:
– Куди тобі? Живіт до носа дістає, а тобі плаття треба?
А далі почалося – нічого нового у нашої дитини нема, все як не з барахолки, то родичі віддали, те саме й з одягом. Ба більше. дійшло до того, що його сестра мені передає одяг з Італії і я маю в тому ходити. Тому, що Богдан мені ні копійки не дає на такі витрати:
– Одяг маєш, жити маєш де, їсти є що, що тобі ще треба? Щоб ми ті всі гроші витратили, що збирали на свою квартиру?
Я мовчала, думала, що як тільки купимо квартиру, тоді вже не треба буде економити. Але ж де там – треба ще економити, бо ремонт, далі, бо побутову техніку треба нову, далі меблі…
Так ми прожили у свекрухи п’ять років, поки те все не стало на свої місця.
Нарешті ми переїхали, я була така щаслива, така рада, що забула чоловікові і ношений одяг і відсутність нормальної косметики.
І ось я вже на роботі, приходжу додому і господарюю так, як хочу. Але ж ні.
Богдан світло вимикає за мною, бо я забуваю, хоч я просто маю в ту кімнату вернутися через хвилину, воду ми й далі економимо, покупалися, то все йде в унітаз на злив…
Я купила собі нарешті новий одяг з зарплати, а він тоді мені й каже:
– Так не піде, ти знову за своє? Твою зарплату теж давай у загальний бюджет.
Я молода жінка і не хочу все життя економити, не хочу їсти морозиво похапцем, не хочу ховати нові речі, косметику. Хочу на концерт і в кафе, я хочу нарешті жити для себе.
Як мені достукатися до чоловіка? Там ще такий нюанс, що мати його така ж сама, тому я вірю, що то виховання на нього так вплинуло і є шанс показати йому іншу сторону стосунків. Як гадаєте, у мене є шанс?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
