Я й не почула, як до квартири хтось увійшов. Тішилась новою сковорідкою гриль, дивилась як підсмажується м’яце і наспівувала собі під носа щось.

Життя попри всі негаразди було мені у рожевих кольорах: попереду весілля. я готую вечерю для коханого, нова сковорідка виявилась напрочуд якісною, хай і коштувала дорого.

Однак, той день вирішив випробувати мене на міцність. Незвана і неочікувана гостя перевернула усе із ніг на голову. Я просто не могла повірити, що все відбувається насправді.

Я обернувся від плити до дверей, у проході стояла огрядна жінка років шістдесяти, стискаючи в руках важку сумку. Я навіть не помітила, як хтось зайшов до квартири.

— А ви хто? — запитала я, витираючи руки рушником.

— Я?! — жінка ступила вперед. — Я Галина Сергіївна! А ти хто така?

— Приємно познайомитись, я – наречена вашого сина! — гордо випрямився я.

— Наречена?! — Галина Сергіївна розсміялася. — У мого сина не може бути такої нареченої!

— Чому це? — не зрозуміла я.

— Бо я б знала! Мій синочок радиться зі мною з усіх важливих питань!

— Мабуть, таки не з усіх! — відвернувшись назад до плити, сказала я.

— І давно ти тут господарюєш? — зайшла на кухню, оглядаючи все навколо, запитала Галина Сергіївна.

— Ми вже третій місяць живемо разом!

— Що?! — почервоніла жінка від такої новини. — Живете?!

— Бачу, бабусин сервіз уже дістала! Дізналась його вартість, виносиш по чашці на продаж? Так? — почала Галина Сергіївна ритися по шафках на кухні.

— Мій наречений сам запропонував ним користуватися! І я нічого не.

— Що ти вигадуєш! — різко мовила мене Галина Сергіївна. — Мій син ніколи.

— Ваш син — доросла людина! — тепер я я вже не дала їй договорити. — І сам вирішує, з ким йому жити!

— Слухай мене, дівчинко. Я знаю хто ти є і чого тут хочеш! Не вийде, бо я не дам своїм синочком керувати і використовувати його. — підійшла Галина Сергіївна впритул до мене, майже ніс до носа.

— Ви помиляєтеся! — просто відповів я, намагаючись не нервувати через непрохану, дратівливу гостю.

— Ні, це ти помиляєшся, якщо думаєш, що я дозволю.

— А ви думаєте, що можете мені щось дозволяти чи забороняти? — вже майже сміючись запитала я.

— Та як ти смієш?! — задихнулася вона від обурення.

— Смію! Бо люблю вашого сина, як і він мене!

— Любить? — скривилася Галина Сергіївна. — Він просто заплутався! Я бачу, хто ти така! — вона почала хапати зі столу посуд і ховати його в свою сумку, примовляючи: — Мої речі! Ти ж усе виносиш!

— Не чіпайте, будь ласка! — спокійно сказала я. — Це наш із нареченим дім, і те, що ви зараз забрали, купувала я особисто!

— Ваш?! — Галина Сергіївна почервоніла. — Це квартира мого сина!

— І моя також! Ми, між іншим, живемо тут разом!

Майбутня свекруха ступила до мене:

— Ану геть із квартири мого сина, швидко! Я не дозволю тут керувати нікому. Чула мене?!!!

— Ні! — навіть не думала зрушити з місця я.

— Що значить «ні»?

— Те й значить! Я нікуди не піду!

— Ти ще пошкодуєш. Я виведу тебе на чисту воду! — червоніючи дивилась на мене Галина Сергіївна.

— Не варто так розмовляти. Зрештою, ми з вами станемо родичами скоро!

— Це ми ще побачимо, бо такого не буде, чула мене?!

Я зрозуміла, що мати мого нареченого прийшла надовго, тож повернувся до плити, щоб вимкнути приготування обіду для коханого. А Галина Сергіївна тим часом почала обходити квартиру. Кожна кімната піддавалася ретельній інспекції.

— Так, ось і мої штори вже повісила! — вона смикнула важку портьєру. — І картини розвісила!

— Насправді це все мій наречений сам розвішував! — йшла за нею я, посміхаючись із такої прискіпливості.

— Мовчи! — Галина Сергіївна різко обернулася. — Я бачу твої руки торкали кожній моїй речі! На кожній!!!

— Що це? Твої бачу вже поряд із речами мого сина? — розчахнула вона шафу з одягом у спальні.

— Насправді це дизайнерський одяг! Я працюю в модній індустрії!

Вона почала викидати мої речі з шафи.

— Забирай усе звідси! Не дозволю так занедбати дім мого сина! — говорила вона при цьому.

— Припиніть! — я спробував зупинити її, зачинити дверцята.

— Я тут зараз порядок наведу!

Далі вона пішла інспектувати ванну.

— Косметика! Парфуми! Усе розклала!

Галина Сергіївна побігла назад на кухню, знову почала відкривати шафки, які раніше не відкрила.

— І тут усе переробила! Де мої каструлі? — заходилась вона.

— В іншій шафі!

— А ці звідки? — вона вказала на новий посуд.

— Ми з нареченим купили!

— Разом? — майбутня свекруха розсміялася. — На його гроші!

Вона продовжувала бігати по квартирі, а я вже втрачала терпець. Я знала, що скоро додому має повернутися мій наречений і лише стримувала Галину Сергіївну від псування моїх речей.

— Так, що тут у нас? Документи? — відкрила жінка шухляду в комп’ютерному столі мого нареченого, поки я писала йому повідомлення, щоб поспішав додому. — І це точно не мого хлопчика!

— Не чіпайте! Це особисте!

— Особисте? — Галина Сергіївна дістала теку. — Подивимося, що ти приховуєш! Ти зараз же збереш речі і підеш! – сказала Галина Сергіївна.

У цей момент клацнув замок вхідних дверей.

— Так! І що тут відбувається? — пролунав голос мого нареченого.

Ми обидві застигли.

— Синку! — Галина Сергіївна кинулася до нього. — Вона тут, я кажу. а вона тут.

— Мамо? — мій наречений оглянув квартиру у якій усе було перевертом. — Що ти тут накоїла?

— Я? Це вона! Вона все затіяла!

— Ти? — він подивився на мене.

— Твоя мама вирішила тебе захистити і почала мене виганяти!

— Бо вона не мусить тут бути! – заявила свекруха. – Це – твоя квартира і тільки. Ти маєш сім’ю свою. У нас свої плани щодо цього житла.

— Стоп! — підняв руку мій наречений, зупиняючи нас обох. — Навіщо ти приїхала? — повернувся він до матері.

— Як навіщо? Рятувати тебе!

— Від кого?

— Від неї! — мати вказала на мене. — Вона тут уже господинею себе уявила. Бачив. сервіз моєї матері витягла. Штори і картини розвісила.

— Досить! — обірвав її мій наречений. — Я сам вирішую, з ким мені жити! Зрозуміла?

Я стояла біля плити, намагаючись заспокоїтися після бурхливого протистояння, коли голос мого нареченого різко обірвав тираду його матері.

Галина Сергіївна, усе ще стискаючи свою сумку, виглядала так, ніби й справді захищала щось своє. Її очі горіли обуренням.

— Рятувати мене? — перепитав мій наречений. — Від кого? Від людини, яку я кохаю? Мамо, ти серйозно?

— Ти не розумієш, синку! — Галина Сергіївна різко повернулася до нього, її пальці міцніше стиснули ручку сумки. — Ця квартира — твоя! Твій батько, мій перший чоловік, залишив її тобі! Це твій спадок! А твоя сестра, твоя рідна сестра, тулиться з чоловіком і дітьми в тісній хатині в селі! Це справедливо, по-твоєму?

Я застигла, слухаючи її слова. Мій наречений нахмурив брови, його обличчя виражало суміш подиву й роздратування.

— Сестра? — перепитав він. — Ти про Олену? Мамо, в неї є тато! Яка їй справа до цієї квартири? Батько залишив її мені, і ти це прекрасно знаєш!

Галина Сергіївна різко махнула рукою, ніби відмахуючись від його слів.

— Ти тільки про себе й думаєш синку! — вигукнула вона. — У тебе двокімнатна квартира в місті, а твоя сестра з сім’єю мусить жити в селі! Їм потрібен простір, нормальне життя! Я хочу, щоб вони переїхали сюди. А ти проміняв свою справжню сім’ю на цю дівчину, з якою навіть не одружений!

Мій наречений ступив крок до матері, його очі палали.

— Мамо, досить! — його голос став низьким, таким я його ніколи не бачила. — По-перше, не смій так говорити про мою наречену. По-друге, ця квартира — мій дім. І я вирішую, хто тут житиме. Олена має свій дім, свою сім’ю. Якщо ти хочеш їй допомогти, допомагай, але не за мій рахунок!

Галина Сергіївна застигла, її губи затремтіли. Вона явно не чекала такої різкої відсічі. Але замість того, щоб відступити, вона раптом розвернулася до мене, її погляд був сповнений презирства.

— А ти! Думаєш, я не бачу, як ти тут усе обжила? Сервіз дістала, штори повісила, одяг свій у шафі розклала! Ти вже вважаєш себе господинею, так? Але я не дозволю тобі заволодіти майном мого сина!

— Я нічим не заволодіваю, — відповіла я, намагаючись зберегти спокій. — Ми з твоїм сином будуємо спільне життя. Це наш дім, і ми разом його облаштовуємо. Якщо тобі це не подобається, це твої проблеми, а не наші.

— Проблеми? — Галина Сергіївна розсміялася, але сміх був гіркий — Я зроблю все, щоб Олена з сім’єю жила тут, а не ти!

Мій наречений різко підійшов до матері, його обличчя було кам’яним.

— Мамо, я сказав: досить. Ти хочеш, щоб Олена переїхала до міста? Допоможи їй знайти квартиру, підтримай фінансово, якщо тобі так важливо. Але ця квартира — мій дім. І тут житиму я зі своєю нареченою. Крапка.

Галина Сергіївна відкрила рота, щоб щось сказати, але слова, здається, скінчились. Вона перевела погляд із сина на мене, потім знову на нього. Її руки тремтіли, коли вона міцніше стиснула сумку.

— Проміняв рідну матір, рідну сестру на неї?

— Я обираю своє життя, — холодно відповів мій наречений. — І якщо ти не можеш цього прийняти, то це твоя справа. А тепер іди. І не приходь, поки не навчишся поважати мене і мою власну сім’ю.

Тиша, що запала, була важкою, як свинець. Галина Сергіївна різко розвернулася, схопила свою сумку і попрямувала до дверей.

Двері грюкнули за нею. Я видихнула, відчуваючи, як напруга повільно відпускає. Мій наречений повернувся до мене, його очі були сповнені втоми, але водночас рішучості.

— Вибач, — тихо сказав він, обіймаючи мене. — Я не думав, що таке узагалі можливо, якщо чесно. Мама натякала, я сказав що маю вже власну сім’ю, що скоро одружусь. Та ми із нею спілкуємось раз на місяць і те з моєї ініціативи. Ключі в неї ще з того часу, як я сюди заселився. Я замки не міняв, не думав, що треба.

Я сіла на диван. Руки тремтіли дрібно, щоками котились сльози. Такого знайомства зі свекрухою я точно не чекала.

— Ой, доню. – пізніше скаже мені моя мама, – Знаю, що у вас любов і кохання, але скажи – тобі треба перепетії у чужій сім’ї? То ти ще навіть не дружина йому, а чужа людина і вже така сцена. Уяви, що тебе чекає далі. Подумай, чи треба тобі такий шлюб?

А я вже й сама не знаю, чи потрібно мені ставати частиною такої родини? Розумію, що жити під одним дахом ми не будемо. але як будувати життя із людиною і знати, що десь у нього є от така родичка?

Як би ви на моєму місці вчинили?

Головна картинка ілюстратвина.