Так склалось, що моя мама мусила зі свого містечка до мене в столицю перебратись. З батьком вона давно розлучилась, жила сама, а в них там нині дуже вже “гучно”. Я маму все життя шкодувала, адже вона за тата не знала ні одного дня спокійного, щоро раділа коли вони розлучились, та мама розлучення як кінець світу сприйняла. Ледь пережила, я її відходжувала два роки. Отож коли мама до мене приїхала я її оточила любов’ю і турботою, думала вона біля мене і вік звікує, але вона втнула таке. Не знаю, як мені тепер і бути.

Ось уже майже пів року, як моя мама з маленького містечка на Сході нашої країни, перебралась до мене в столицю. Життя у мами було важким із дитинства. Вона була старшою сестрою у багатодітній родині. Тато і мама чомусь свою доньку не надто любили, хоч вона одна була серед семи братів. Скільки я діда й бабу пам’ятаю, до мами вони ставились дуже холодно і зверхньо.

Заміж мама моя у вісімнадцять вийшла. Тато був першим красенем у нашому містечку. На людях завжди усміхнений, душа компанії. І заспіває і заграє, а от удома – морок. Моя матуся такого пережила, що не дай Боже нікому. Піти вона від нього не могла, бо не було куди. Квартира була йому із заводу даною, і хоч вони там обоє власники, та що б вона мала, якби двокімнатну вони продали? Тож терпіла.

Несподіване “звільнення” прийшло після того, як мій тато у санаторій з’їздив. Приїхав, зібрав речі і виписався з квартири. Мамі ж наговорив купу купезну усякого і грюкнувши дверима зник у тумані.

Я тоді маму вітала, а вона в сльози. Бачте, вона лишилась одна на старість років і їй соромно, що чоловік її залишив. Я була щиро здивована, навіть посміялась, а потім бачу, який там сміх. Вона чахнути почала. Ледь я її витягла з того стану. До себе забирала часто, путівки їй за кордон купувала. Все зробила аби моя матуся смак життя, хай і в старості відчула.

А оце як вона до мене приїхала, то я її і в перукарню і на манікюр і в Єгипет і в кіно і в театр, вона в хорі тепер співає і у центрі волонтерському допомагає. Я вже все роблю аби вона мала те життя, на яке заслуговує.

А нещодавно нам зателефонували з однієї лікарні і сказали, що в них лежить мій тато. Я подякувала за інформацію і думала забути, та якось так що бовкнула мамі. Потрібно було її бачити – полетіла на крилах щастя тата мого рятувати.

А він пожив зі своєю дружиною другою рівно до того часу, поки не занедужав. Нині одна сторона у нього не працює, а дружина йому всі речі в стаціонар привезла і сказала, що вони більше не пара. От тата і нема куди навіть виписати.

А тут матуся моя ангел-рятівник. Їздить до нього щоденно по пів дня там проводить усю свою пенсію залишила там, ще й у мене напозичала. А це заявила, що його виписують і вона забере його до мене в квартиру, адже він мій “тато”. Я ледь на ногах втрималась, чесно.

Усе своє дитинство я мріяла про те, як виросту і ніколи в житті до рідного дому не повернусь, як сниться те життя в холодному поту просинаюсь, а вона його до мене в дім?

Поїхала я в той стаціонар через силу, дивлюсь, а тато мій ні краплі не змінився. Мама біля нього ходить, йому годить, а він і тарілку перевернув, бо не те щось дала і дивиться на неї вовком. А вона йому слину витирає і в очі закохано зазирає. Коли мама вийшла то я батькові прямо сказала, що звідси він тільки у пансіонат поїде, бо я його до себе не хочу, а він лиш закивав радо. Я зрозуміла, що йому самому не надто приємно бачити нас.

Проте мамі я цього довести не можу. Вона стоїть на тому, що вона тата глядітиме у моєму домі і “нарешті вся сім’я буде разом”. Коли я сказала, що тата бачити не хочу тут, так вона заявила, що поїде з ним до себе додому, або разом із ним у пансіонат переїде.

Ну? Уявіть? От як з нею розмовляти після цього?

Що робити я просто не знаю. Як же мені бути?

Рита К.

05,02,2023

Головна картинка ілюстративна.