Так склалися обставини, що ми з 10-річною донечкою Тамілою приїхали з півострова в рідне місто батьків мого однокласника – Любомль.. Максим зустрів нас на вокзалі, повіз до себе на квартиру, запропонував помитися з дороги й пообідати. Несподівано швидко повернулася з роботи його дружина Іра. Якраз у цей час я виходила з ванни і, побачивши реакцію Ірини, зрозуміла, що Максим її ще не встиг попередити про наш приїзд, тож спробувала пояснити, чому я тут. Та де там!

Так склалися обставини, що ми з 10-річною донечкою Тамілою приїхали з півострова в рідне місто батьків мого однокласника – Любомль.. Максим зустрів нас на вокзалі, повіз до себе на квартиру, запропонував помитися з дороги й пообідати. Та їсти нам уже перехотілося, коли несподівано швидко повернулася з роботи його дружина Іра. Якраз у цей час я виходила з ванни і, побачивши реакцію Ірини, зрозуміла, що Максим її ще не встиг попередити, тож спробувала пояснити, чому я тут. Та де там!

На лемент із кімнати вийшов Максим із Тамілкою. Він ледь заспокоїв ревниву дружину, що казна-що понавидумувала про нас із Максимом. Ми з дочкою  були вкрай збентежені її поведінкою, тож з’їли лише по кілька ложок супу, подякували за обід і поспішили у відведену нам кімнату відпочивати. Тамілка зразу заснула, а я поринула в спогади.

Ми з Максом народилися в Іллінці Перекопського району, були сусідами, а в школі сиділи за однією партою. Його батьки походили з Волині, а мої були корінними кримцями. Коли Максим гостював у дідуся й бабусі в Любомлі, закохався в Ірину, одружився й залишився там жити.

Через рік, як не стало мого тата, мама вдруге вийшла заміж і поїхала з вітчимом до нього на Батьківщину. У мене в той час уже підростала донечка, але з її батьком ми розлучилися.

Максим двічі приїжджав на зустріч однокласників. Тож ми з ним бачилися й розповідали все про себе, обмінялися контактами, вітали зі святами. Та не думали, що побачимося не за п’ять років на черговій зустрічі, а значно швидше за інших обставин.

Коли на півострів прийшли переміни, родина Максима переїхала в Україну. Я залишилася з Тамілкою сама, без рідні та ще й без цих добрих сусідів. Аж тут приходить есемеска від мого друга: «Ельміро, якщо там не маєш підтримки, приїжджай до нас у Любомль». Я довго й не думала, зібрала все необхідне та й в дорогу. Аж тут ось таке. Як порозумітися з Іриною? Чи подружаться наші діти, поки я шукатиму роботу і нове житло?

Максим пообіцяв зайти в школу, щоб записати Тамілу в п’ятий клас, де навчався їхній з Іриною син Тарас, якому зразу не сподобалася нова мешканка в їхній квартирі, а тут ще бачитиме її щодня в школі. Тож нічого іншого хлопець не придумав, як кривлятися Тамілі та налаштовувати проти неї однокласників. Донька в сльози. «Отакої, – подумала я, – ото ми попали: з-під дощу та під зливу».

Нарешті мені пощастило влаштуватися масажисткою в профілакторії, але на оренду квартири коштів ще не вистачало. А в домі друга наростала напруга, моєї допомоги господиня не приймала. приготовлена мною наша національна страва їй прийшлася не до смаку: занадто гостра. Хоч Тарасик уже не чіплявся до Таміли після розмови з татом, але Ірі прийшла в голову здогадка, що дівчинка може бути донькою Макса. Вона, бачте, вирахувала, коли він на зустріч з однокласниками їздив, і в неї «все зійшлося». Я це зовсім випадково почула, коли Іра розмовляла зі своєю мамою.

Недовго роздумуючи, я дочекалася Тамілки зі школи, і ми з нею вирушили в Центр, де тіснилися мої земляки. Адже виправдовуватися перед Іриною мені не було в чому, все одно б не повірила. Створювати проблему в родині друга я не хотіла.

Через кілька днів у центр несподівано навідалася Ірина. Спочатку я подумала, що вона вирішила стати волонтеркою, бо прийшла з якимись пакетами. Але Іра шукала саме мене. Ми зайшли в кімнату, я запропонувала їй присісти на табуретку. Крім двоярусного ліжка, в крихітній кімнатці, був ще невеликий столик, що слугував і за обідній, і за учнівський, коли Тамілка виконувала письмові завдання.

Ірина принесла теплу доньчину куртку і чобітки, кілька книжок, мовляв, ви забули, хоч я спеціально залишила, бо ж тут місця обмаль. а надворі потепліло. Насправді, то був тільки привід начистоту поговорити зі мною.

– Ельміро, скажи чесно, – суворо почала вона, – Таміла Максимова донька?

– Ні, звичайно, ми просто друзі, – запевнила я Іру.

Мені було байдуже: повірить вона чи не повірить. Совість моя  була чиста, я спокійно дивилась їй у вічі. Ірина полегшено зітхнула й тільки тепер співчутливим поглядом обвела наше тимчасове помешкання

– Як можна в таких умовах жити? Негайно повертайся до нас. Вибач мені за все і допоможи помиритися з Максимом, щоб він не вважав мене безсердечною.

– Я не повернусь. А Максу достатньо зателефонувати, що я не ображаюсь, навпаки – вдячна вам, що допомогли якийсь час прожити в нормальних умовах.

Проте родина друга моєї відмови не прийняла. Ірина мама запросила нас замешкати в неї на дачі, мовляв, скоро літо, наближаються канікули, хай діти, Тамілка і Тарасик, подихають свіжим повітрям, поласують полуницями. Я з радістю прийняла пропозицію. Нам тут добре, і все ж плекаю мрію повернутися в рідний край, в милу серцю Іллінку.

You cannot copy content of this page