fbpx

Так сталось, що у моєї свекрухи на старість років у цілому світі нікого і не залишилось, як мене і дітей її сина. От тільки я для неї ніколи не була хорошою. а схожі, як дві краплі води на її сина. наші із ним діти, не були рідними онуками. Я її пошкодувала і догледіла, а нещодавно дізналась, яке то “дякую” отримала

Так сталось, що у моєї свекрухи на старість років у цілому світі нікого і не залишилось, як мене і дітей її сина. От тільки я для неї ніколи не була хорошою. а схожі, як дві краплі води на її сина. наші із ним діти, не були рідними онуками. Я її пошкодувала і догледіла, а нещодавно дізналась, яке то “дякую” отримала.

Ще до нашого знайомства Лариса Василівна уже мене незлюбила. Мені здається, що жодна партія для її сина ніколи не була б достойною, але я при молодих роках намагалась довести свекрусі, що варта її любові.

Та от нічого окрім прикрощів я від неї за усе своє життя не бачила. Спочатку, поки ми жили разом, вона виливала зварене мною у вбиральну, пересолювала страви, чи псувала взуття.

Одного дня я відчинила шафу і мало не лягла до землі бо всі мої речі висіли смужками і шматтям. Лариса Василівна запевняла, що вона до того не причетна, хлипала, казала, що то я вигадала і намовляю на неї.

Ми ледь змогли переїхати, бо мама мого чоловіка розходилась і говорила, що я забрала у неї сина, навіть у стаціонар потрапила, бо ж мала залишитись одна у цілому світі з моєї ласки.

Вже коли наші сини на світ з’явились то вона доводила моєму чоловіку, що я не вірна. Навіть подругу свою привела, аби та засвідчила – бачила мене із іншим і не раз. Та от діти вдались у чоловіка і якби де загубились, то привели б на наше подвір’я. бо є викапані тато.

Сорок років ми разом прожили і сорок років свекруха не втрачала надії “врятувати” свого сина від такої, як я дружини. Коли ж мій Павло у засвіти пішов, Лариса Василівна заявила, що саме я була тому виною. Влаштувала неприємну сцену і вже її вивели під руки з мого дому, бо не давала й відспівати свого сина своїм “виступом”.

Та от, життя повернуло так, що на старість років у свекрухи лиш ми із дітьми і лишились. Коли вона у стаціонар потрапила, а потім злягла, то я була єдиною людиною, яка її навідувала.

Я не вміла і не могла вчинити інакше – стала її доглядати. З роботи довелось звільнитись і переїхати жити до її дому. Для себе вирішила, що от так віддячу їй за сина, який був мені прекрасним чоловіком, а дітям татом.

Добре, що сини допомагали, невістки приходили, бо сама б я із Ларисою Веонідівною не впоралась би – надто у неї був важкий характер. Та й пакості вона робила дрібні постійно.

П’ять років тривало те випробування. Зрештою, коли Лариса Василівна попрощалась із цим світом і мої сини пішли оформити спадок, виявилось, що свекруха не мала нічого, адже все належало її подрузі – відписала три роки тому.

Коли ж ми звернулись до тієї подруги і запитали, чого вона мовчала і де була роки поки ми доглядали Ларису Василівну, то почули, що ніколи не любили ні Лариси Василівни, ні її сина. Просила ще й подякувати. що моя свекруха дожила віку у “її домі”.

Знаєте. мені звідти і порошинки не потрібно. зібрала своє і в двері, мені інше прикро. Ну от скажіть мені, як можна от так життя прожити? Звідки сил узяти на таку всепоглинаючу нелюбов?

Та й чому? Чим таке викликано? Чим пояснюється? А може то все ж я не така і мусила бути кращою, добрішою?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page