Оксана та Ігор не здивувалися ранньому візиту Маргарити Степанівни. Вона не чекала запрошення, а просто пройшла в коридор, на ходу розв’язуючи вузол на своїй яскравій хустинці.
— Ігорю, ти вже на ногах? — гукнула вона, прямуючи на кухню, наче до власного кабінету.
Оксана якраз розставляла тарілки. Поява свекрухи примушувала її руки тремтіти.
— Доброго ранку, Маргарито Степанівно. Каву будете? — запитала Оксана, намагаючись втримати голос рівним.
— Дякую, Оксано, я вже вдома пила цикорій. Мені треба з сином поговорити про важливі справи. Ігорю!
Чоловік з’явився на кухні, поправляючи футболку. Його обличчя було заспаним, але коли побачив матір – миттєво підтягнувся.
— Мамо? Щось трапилося? Чому так рано?
— Сталося, сину, і новина просто золота! — Маргарита Степанівна сіла на стілець і урочисто склала руки на столі. — Твій брат, Олег, скоро стане батьком. Юля чекає дитину.
Ігор щиро розплився в усмішці. Він підійшов до матері й обійняв її за плечі.
— Ну нарешті! Це ж чудово. Олег так хотів спадкоємця. Вітаю, мамо, ти тепер офіційно майбутня бабуся.
— Так, це щастя, — свекруха на мить пом’якшала, але тут же її погляд став діловим. Вона зиркнула на Оксану, яка продовжувала нарізати сир. — Оксано, люба, я б хотіла з сином наодинці дещо обговорити. Суто наше, родинне. Ти не образишся, якщо ми трохи пошепочемося в кімнаті?
Оксана відчула, як всередині закипає роздратування, але вона лише мовчки кивнула.
— Звісно, я якраз збиралася на балкон, полити квіти.
Вона вийшла, але квартира була занадто тісною, щоб приховати розмову. Оксана сіла на пуф у передпокої, неподалік від відчинених дверей кухні. Голос Маргарити Степанівни, звиклої керувати великим відділом бухгалтерії, долинав чітко.
— Ти ж пам’ятаєш, Ігорю, мою головну науку? — почала вона. — Родина — це як в’язка хмизу. Один прутик зламати легко, а спробуй зламай цілий віник. Зараз Олегу буде дуже важко, в них виплати за двокімнатну квартиру … Сам він не витягне і квартиру, і малу дитину.
— Мамо, ну я ж і так допомагав минулого місяця, — тихо заперечив Ігор. — Віддав йому всі гроші за свій останній підробіток.
— То були крихти, сину. Тепер треба діяти по-дорослому. Я все прорахувала. Ви з Оксаною обоє працюєте, дітей у вас поки немає, живете в квартирі матері, за оренду не платите. Це великий ресурс. Я пропоную, щоб ви на найближчі три роки взяли на себе виплати за квартиру Олега. Поки Юля буде в декреті. Це буде чесно, по-братськи.
Оксана в коридорі затамувала подих. «Взяти на себе чужі виплати?» — ця думка здавалася абсурдною, майже сюрреалістичною.
— Мамо, три роки — це дуже довго, — голос Ігоря звучав невпевнено. — Ми ж теж хотіли машину оновити, може, на море влітку…
— Яке море, Ігорю? Яка машина? — Маргарита Степанівна навіть пристукнула долонею по столу. — Твій рідний племінник може залишитися без даху над головою, а ти про море? До того ж у Оксани зарплата вища за твою, я ж бачила ті графіки на її роботі. Вона дівчина працьовита, витягнете. І ще одне — ви з дітьми не поспішайте. Зараз це зовсім не на часі. Треба спочатку брата підтримати, а потім уже про своє думайте. Контролюйте це питання, Ігорю. Це наказ.
Оксана не витримала. Вона різко піднялася і зайшла на кухню.
— Маргарито Степанівно, я все чула. Вибачте, але ви зараз просите нас просто віддати своє життя і свої плани на вівтар добробуту Олега. Чому ми маємо платити за його квартиру?
Свекруха навіть не кліпнула оком. Вона повільно повернула голову до Оксани.
— Оксано, ти ще молода і не розумієш, як тримається справжня родина. Сьогодні ви підставили плече — завтра вам допоможуть. Це закон.
— Поки що я бачу тільки закон одного напрямку, — відрізала Оксана. — Чому б Олегу не знайти підробіток? Або нехай вони переїдуть до вас, у вашу велику квартиру, а свою здають? Гроші з оренди підуть на виплату. Це ж логічно.
Маргарита Степанівна обурено вхопилася за серце.
— До мене? В моєму віці терпіти галас немовляти? У мене тиск, мені потрібна тиша і спокій. Ігорю, ти чуєш, що вона верзе? Твоя дружина хоче загнати матір на той світ заради зайвої копійки. Я не чекала, що ти вибереш таку егоїстку.
— Мамо, Оксана просто міркує вголос… — пробурмотів Ігор, дивлячись у свою чашку.
— Це не міркування, це бунт проти сімейних цінностей! Якщо ви зараз відмовитеся, знайте: у вас більше немає родини. Забудьте мій номер. Коли у вас почнуться проблеми — а вони обов’язково почнуться, бо життя довге — навіть не думайте до нас звертатися. Самі будете вигрібати.
Вона схопила хустку, пальто і вибігла з квартири. Ляскіт дверей був таким сильним, що на полиці в коридорі підскочили ключі.
Ігор влаштувався на ще одну роботу і справно віддавав всю зарплату матері, а та Олегові. Оксана ввесь цей час міркувала про те чи не завершити такий шлюб, бо що буде далі, яке майбутнє її чекає.
Але біда прийшла звідти, звідки не чекали. Фірма, де Оксана працювала провідним спеціалістом, потрапила під гучне розслідування. Рахунки заморозили, офіс опечатали за одну ніч. Вона залишилася без виплат за два місяці та без вихідної допомоги. Того ж тижня Ігор, повертаючись пізно ввечері з об’єкта на старенькій автівці, потрапив у складну аварію. На слизькій дорозі його занесло, і він врізався у дорогий позашляховик. Сам відбувся подряпинами, але машина, яка годувала родину, перетворилася на металобрухт. Ремонт чужого авто перевищував усі можливі страховки.
Вечір у вівторок був похмурим. Вони сиділи на тій самій кухні, де колись свекруха малювала свої плани.
— Нам потрібно п’ятдесят тисяч, щоб хоча б почати виплачувати збитки, інакше подадуть до суду, — тихо сказав Ігор. — На картках порожньо.
Оксана одразу поїхала до Олега.
— Олеже, нам дуже важко, — почала вона прямо з порога. — Ігор у боргах, я без роботи. Чи не могли б ви повернути хоча б частину тих грошей, що ми за вас платили? Нам треба за машину розрахуватися.
Олег, який саме збирався з дружиною в ресторан, незадоволено зморщився.
— Оксано, ти що, жартуєш? У нас дитина, садочок, машина в ремонті. Де я візьму гроші? Мама ж казала — ми сім’я, ми допомагали один одному. Тоді була черга ваша, зараз — наша, але в нас зараз теж скрута.
Увечері Оксана зателефонувала свекрусі.
— Мамо, ми на вулиці опинимося. Допоможіть нам, ви ж казали про віник і прутики…
— Ой, Оксано, не починай, — відрізала свекруха. — Я ж на пенсії. Чим я допоможу? Ви молоді, викрутитеся. Треба було відкладати, а не розраховувати на інших. І взагалі, Олегу зараз теж важко, не капай мені на мізки.
Вона кинула слухавку. Оксана сиділа і відчувала, як всередині випалюється остання крапля поваги до цих людей.
Минуло два роки. Завдяки наполегливості Оксани та допомозі її далеких родичів, вони з Ігорем викарабкалися. Ні брат, ні свекруха ні разу не запропонували їм допомогу в цей час.
Одного разу, коли Оксана виходила з офісу, вона побачила свекруху. Та виглядала не надто добре — постаріла, у зношеному пальті.
— Оксано! Нарешті я тебе знайшла! — жінка кинулася до неї. — Там у Олега біда… Він знову вліз у борги. Банк описує квартиру, ту саму, пам’ятаєш? Нам терміново потрібні гроші, інакше він сяде! Ігор не бере слухавку… Ти ж знаєш, ми одна сім’я… як ті прутики…
Оксана зупинилася, повільно поправила шарф і подивилася свекрусі просто в очі.
— Знаєте, Маргарито Степанівно, я добре засвоїла ваш урок про віник. Тільки ви помилилися в одному. Віник працює, коли всі прутики тримаються вкупі, щоб вимітати сміття. А у вашому випадку — ми сміття нарешті вимели зі свого життя.
— Як ти можеш? — обурилася жінка, – Ще й сина мого проти мене налаштувала
– Ви казали, що коли нам буде важко, ми маємо вигрібати самі. Ми так і зробили. Тепер черга Олега. Навчіть його бути «прутиком», може, йому це допоможе.
Оксана сіла в таксі і поїхала, не озираючись. В дзеркалі заднього виду вона бачила, як свекруха залишилася стояти на тротуарі — самотній прутик, який нікому було підтримати, бо вона сама переламала всіх, хто був поруч.
