«Яка ти розумниця! Таку доньку виховала!». Цю фразу я чую постійно.
Те, що я здивувалася – це м’яко сказано. Молодий, студент, вітер дме не тільки в голові, а й в кишенях. Ну що він може дати моїй донечці? Я зовсім не про такого мріяла. А скільки кавалерів у неї було: старші від неї, з власним автомобілем, власною квартирою, прекрасними батьками. І тут цей .
Моя дівчинка постійно говорила, що кохає його. За її словами обранець доньки дуже перспективний, йому потрібно просто трохи допомогти. Моя думка її абсолютно не цікавила. До аргументів інших людей вона була байдужа. Ні я, ні батько – не авторитет для нашої малої. Їй навіть весілля не потрібне. Зібрала речі і з’їхала до нього на орендовану квартиру.
Я, звичайно ж, залишилася при своїй думці, але серце не камінь. Як вона там? Що їсть? Чи тепло одягається? А головне, чи не цінує цей халамидник мою дитину?
Ми з батьком вирішили забрати їх до себе і справити їм весілля. А раптом все налагодитися. Можливо я, і помиляюся в ньому і зможу ще змінити думку.
Ні. Я не помилялася. Наше життя перетворилося на щось для мене не звичне. Його постійно розкидане взуття в передпокої, музика з їх кімнати, що не замовкає. О Господи! Наш побут завжди був налагоджений, як чіткий механізм, а тут суцільний хаос. Але найбільше діймало те, що дочка була повністю на його боці. Вона, не вважає, що відбувається щось не те чи не так. А те, що він навіть не замислюється про те, як годувати сім’ю, для неї абсолютно нормально.
Моя наївненька доня пишалася тим, що її чоловік пише книгу і гордо називала себе дружиною генія. Сказала б я, чия вона дружина, та виховання не дозволяє.
Ми з батьком, значить, повинні годувати їх молоду сім’ю, а він займається псуванням паперу. А дружина твоя, що носити буде? Папірці на скріпках? Ні. Сили немає більше ні у мене, ні у батька. Знову в будинку нерозуміння. Діти зібралися і пішли.
Я всю ніч не зімкнула очей. Але ми вирішили стояти на своєму – ніякої допомоги і матеріальної підтримки. Нехай спробують пожити самостійно. Зятю все одно, в чому ходити, що їсти, на чому спати – він весь у творчості. А ось донечка звикла жити в комфорті, красиво одягатися і смачно їсти. Подивимося, чи надовго її вистачить.
Я перемогла! Сидить моя донька на кухні і скаржиться нам на своє сімейне життя. Речі стоять в передпокої, в чому пішла, в тому і повернулася. Завтра йдемо в РАЦС подавати на розлучення. Нарешті життя повернулося на круги свої.
Нехай мій дорогоцінний затьок і скаже, що я зруйнувала його сімейне життя, але зате вберегла свою єдину доньку. І я впевнена в тому, що все зробила правильно. А ви як вважаєте?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
