Напевно, зараз багато заміжніх жінок закидають мене тапками. Але це правда життя, і я хочу вам розповісти історію з іншого боку.
Я зі своїм коханим познайомилася у спільних друзів, і його дружину, і те що творилося у них у сім’ї, відповідно, теж знала, так як вона була вже дуже балакуча, і постійно на нього скаржилася. Ні, я його не пошкодувала. Все почалося якось для нас обох несподівано.
Йшов 2009 рік, я переживала крах сімейного життя з 6-ти місячною дитиною на руках, а він в черговий раз розрив стосунків зі своєю дружиною. Ми перетнулися з ним у наших спільних друзів, посварилися в пух і прах. Суперечку розпочала я. Зірвалася, чимось він мене зачепив, не пам’ятаю, може, просто виглядом своїм.
Через кілька днів відійшла, вирішила вибачитися, почали спілкуватися. Він запросив погуляти, і я сама не зрозуміла, як закохалася. Він майже в розлучений, я – покинута матір з дитиною, а чому б і не зав’язати стосунки. Ніхто нікому нічого не винен, краса! Тільки ось ця краса тривала менше року, його дружина передумала розлучатися.
Я це нормально сприйняла, сказала, що відпускаю, претензій не маю, але й не проти, якщо він буде в гості приходити. Дружина його не знала про нас, ми не афішували свої стосунки. Зустрічі тепер були рідкісні, мені було важко від того, що його тепер треба ділити з кимось, але я ділила. Вистачило мене ненадовго. Я пішла, але він мене повернув, як тільки у мене зав’язалися стосунки. Через якийсь час я знову пішла, але знову повернув, як тільки у мене на горизонті з’являвся чоловік.
Було всяке в наших стосунках: і страх, і невірність (і це я не про його дружину офіційну). Все тривало чотири роки. А потім просто моєму терпінню прийшов кінець, і я поставила питання руба: або я, або вона. Якщо вона, він мене більше не смикає, я йду назавжди. Вибрав він мене.
Як тільки ми з ним почали жити, я зрозуміла, що він, в принципі, звик до таких стосунків: місяць в тиші, шість – на стороні. Я не допустила, просто не дозволила. Знову ж вчила його, сама вчилася будувати стосунки без конфлікту, без розставань. І ось, розумієте, мені не соромно сказати, що я вистраждала своє щастя. Я одружена з найвірнішим чоловіком, як би це смішно звучало. У нас спільна дитина. І я знаю, що він мене кохає і буде мені вірним.
Так, я колишня “інша” свого чоловіка. І не бачу тут нічого такого. Я його не забрала, вона сама зруйнувала їх сім’ю! Він її до останнього зберігав. Він вибрав мене через те, що я його завжди підтримувала.
Навіщо писала, запитаєте, похвалитися? Ні! Просто хотіла сказати: «Дружини, любіть своїх чоловіків, вірте в них, поважайте їх родичів. Може, для вас буде це дивно, але вони теж люди! Думайте, що ви робите і як чините в шлюбі. Печатка в паспорті нічого не дає, крім іншого прізвища. Бережіть своїх чоловіків, вони як діти».
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
