Так я людина сильна і спина у мене міцна, та от везти на ній ще й родину свого зятя я не збираюсь, так і сказала доньці, коли вона вчергове мене набрала, та хлипає, каже, що це все тимчасово і ось-ось усе зміниться, та от я рішення свого змінювати не збираюс

Так я людина сильна і спина у мене міцна, та от везти на ній ще й родину свого зятя я не збираюсь, так і сказала доньці, коли вона вчергове мене набрала, та хлипає, каже, що це все тимчасово і ось-ось усе зміниться, та от я рішення свого змінювати не збираюсь.

П’ятнадцять років тому. якраз, коли менша доня скінчила школу, я таки зважилась – залишила свого чоловіка і подалась за кордон на заробітки.

Я Семена не просто так із нашого дому виставила, розуміла, що якщо він залишиться, то я ні до чого не зароблюсь, адже у нього на першому місці усі двадцять років нашого шлюбу були друзі.

Яка б потреба у друга не була – чи то гроші, хай навіть останні із нашого дому, чи то фізична допомога – Семен нічого не шкодує і ніколи з сім’єю не рахується.

У нас завжди саме через це у сім’ї були негаразди і непорозуміння, тож я усвідомлювала, що жодне євро не затримається у наших руках, ніякого покращення життя не буде, адже Семен завжди був щедрим, хай навіть за чужий рахунок, але ділився з усіма, варто лиш попросити.

Дівчата мої навчались, а я замкнувши хату подалась аж у Португалію до подруги. Вона багато років працювала у маленькому готелі, тож коли там потрібні були робочі руки, вона мене і покликала.

У наш дім згодом повернулась старша моя донька уже коли заміж вийшла. Мова була про тимчасове житло, ну але восьмий рік вони живуть “тимчасово” уже мають трьох діток і поки ніяких рухів у бік власного житла від них я не помітила, та й звідки, якщо працює один зять.

Моя молодша доня також заміж вийшла. Наразі вони із чоловіком живуть у Чехії, каже, що там і залишиться. Вона має педагогічну освіту і нині там за спеціальністю працює. Їй усе подобається, тож хоч за неї я спокійна.

Звісно, я допомагаю донькам по мірі сил і заробітку. Більше, звісно ж  – старшій бо вона ніби як і діток має і живуть у домі моєму. Там уже який рік ми спільно робимо ремонт і покращуємо усе, тож основна частина моєї зарплатні іде їй.

окремо про зятя. він із багатодітної родини. Їх там тринадцятеро і батьки не надто переймаються дітьми. Зятю пощастило, він ріс ще коли була жива бабуся і хоч елементарний порядок у домі був. уже як старенької не стало. то й донька її берега пустилась.

І от, між іншим, мені донька повідомила, що до них приїхали братики її чоловіка. Троє хлопців з речами вирішили пожити у брата якийсь час.

— Мамо, вишли одягу для хлопців і передай передачу уже трішки більшу, бо звичної на нас уже замало. – каже донька спокійно.

Тобто, я повинна забезпечувати не тільки сім’ю доньки, але ще й братів зятя? Знаєте мені ніби й не важко, речі я передати можу, як і продукти, але чому? Відмовила доньці, а та ще й дорікає, хіба важко?

Подруга взагалі радить не допомагати доньці нічим, але я розгубилась. От скажіть, як бути?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page