fbpx
Історії з життя
Так, я впевнена, що люди скажуть, ніби це я зруйнувала сім’ю дочки. Може й так. Проте ж дитину свою врятувала! Завтра я зі своєю манюньою іду в РАЦС заяву на розлучення писати. Нарешті

— Яка ти молодчина! Таку дочку виховала!

Цю фразу я чую постійно. Так, у мене прекрасна дочка і я найщасливіша мама в світі. Була. До того моменту, поки вона не привела в будинок його – мого майбутнього, на той момент, зятя.

Те, що я була здивована – це м’яко сказано. Молодий, студент, вітер дує не тільки в голові, а й в кишенях. Ну що він може дати моїй донечці? Я зовсім не про такого зятя мріяла. А скільки залицяльників у неї було: старші неї, з власним автомобілем, власною квартирою, прекрасними батьками. І тут студент.

Моя дівчинка постійно говорила, що любить його. За її словами обранець дуже перспективний, йому потрібно просто трохи допомогти. Моя думка її абсолютно не цікавила. До доводів інших людей вона була глуха. Ні я, ні батько – не авторитет для нашої малої. Їй навіть весілля не потрібне. Зібрала речі і з’їхала до нього на знімну квартиру.

Я, звичайно ж, залишилася при своїй думці, але душа не камінь. Як вона там? Що їсть? Чи тепло одягається? А головне, чи все спокійно у моєї дитини?

Ми з батьком вирішили забрати їх до себе і зіграти весілля. А раптом все налагодитися. Може я, і помиляюся в свого зятя і зможу ще змінити думку про молоду людину.

Ні. Я не помилялася. Наше життя перетворилося на морок. Його постійно розкидане взуття в передпокої, музика що не замовкає  з їх кімнати, скрип ліжка ночами. О Боже!! Я зійду з розуму. Наш побут завжди був налагоджений, як чіткий механізм, а тут суцільний хаос. Але дочка була повністю на його боці. Вона, не вважає, що відбувається щось не таке. А те, що він навіть не замислюється про те, як годувати сім’ю, для неї абсолютно нормально.

Моя донечка пишалася тим, що її чоловік пише книгу і гордо називала себе дружиною генія. Сказала б я, чия вона дружина, та виховання не дозволяє.

Ми з батьком, значить, повинні годувати їх молоду сім’ю, а він займається писаниною якоюсь. А дружина твоя, що носити буде? Папірці на скріпках? Ні. Сил немає більше, терпіння на межі, батько на взводі. Знову в будинку сцена. Діти пішли.

Я проплакала всю ніч. Але ми вирішили стояти на своєму – ніякої допомоги і матеріальної підтримки. Нехай спробують пожити самостійно. Зятю все одно, в чому ходити, що їсти, на чому спати – він весь у творчості. А ось донечка звикла жити в комфорті, красиво одягатися і смачно їсти. Подивимося, чи надовго її вистачить.

Я перемогла! Сидить моя дочка, заплаканим на кухні і скаржиться нам на своє сімейне життя. Речі складені в передпокої, в чому пішла, в тому і повернулася. Завтра йдемо в РАЦС подавати на розлучення. Нарешті життя повернулося у звичне русло.

Нехай мій зять і скаже, що я занапастила його сімейне життя, але я врятувала свою єдину дочку. І я впевнена в тому, що все зробила правильно.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page