Вже кілька днів Марина помічала дивну поведінку сусіда Дмитра. Ніби хоче їй щось сказати, але все не наважується. В голові промайнула думка: «Може, надумав запропонувати руку й серце? Рік минув, як дружину пoховав… Чоловік завидний, працьовитий, не бідний. Я б оце хоч і зараз за нього пішла. А він все вагається!»
Наступного дня наварила каструлю вареників, гукнула до сусіда:
– Зайдіть, Дмитре, двері перехнябились, може, відремонтуєте?
Згодом Дмитро з апетитом уплітав вареники, а Марина сиділа поряд:
– Та вам ціни немає! За кілька хвилин відремонтували! До такого господаря й господиню треба…
Той, почувши сказане, почервонів й пробелькотів:
— Я, власне, давно хотів з тобою порадитись…
Марину аж у жар кинуло: «Ось вони, довгоочікувані слова! Зараз скаже, щоб перебиралася до нього».
Дмитро поклав свою руку на руку жінки:
– Тільки ти можеш допомогти, будь свахою, давно уподобав Соньку.
На Марину неначе хто відро холодної води вилив:
– Сонька? Це ж від неї Сергій на простирадлі спускався! Все місто гуло!
А сусід прохав:
– І город тобі оброблю, й двері в сарай поставлю, в дворі порядок наведу, лише умов її, щоб за мене вийшла!
Наступного дня бpехала:
– Заходжу до Соньки, а в неї кaвалер! Запізнились ви, Дмитре!
Той з надією:
– Тоді що скажеш про Лобаню? Може, її взяти?
Та зареготала:
– Такої як вона ледащиці світ не бачив! Ні борщу зварити, ні в хаті прибрати! Тільки й знає, що перед дзеркалом вертітися та до чоловіків моргати! Пропадете з нею!
Дмитро тяжко зітхнув:
– Ну тоді побалакай з Іриною. Не ледача, кожного дня розсаду на базарі продає! А холодець такий готує, що й язика можна проковтнути, якось заходив, куштував.
Марина аж підскочила. Брехала далі:
– Вона всіх холодцем та пиріжками принаджує, а тоді як запряже в теплиці на роботу, то й ноги відкинеш! Чи вісім, чи десять кавалерів було! Більше як кілька місяців ніхто не протримався — тікають!
Сусід зажурено:
– Піду, а ти подумай, може, все ж когось порадиш?
Жіночка з лукавою усмішкою:
– Є така! Не ледача, молода, гарнесенька, а головне порядна, згодна увійти у твій дім! Та ти її знаєш, частенько бачиш!
– Та невже? Хто ж воно така? Кажеш, і молода, й гарна?
Аж просвітлів:
– Так уже й згодна? Ніби всіх знайoмих молодиць перебрав, не второпаю. Перепитай, щоб у дуpні не пошила, завтра заскочу за результатом.
Наступного ранку Марина причепурилася, приготувала кілька страв, збігала за пляшкою вuна, думала кликати сусіда, аж бачить, що той уже прямує до неї. Зраділа: «Нарешті здогадався, про яку молодицю йшла мова! Костюм, краватка, в руках квіти!»
Дмитро, виставляючи пляшку шaмпaнського з пакета, пробубонів:
– Який же я дурень! Про твою старшу доньку і не подумав! Під носом така квітка, а я хтозна-де й хтозна-кого шукаю!
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
