Тамара Григорівна зателефонувала і попередила про свій приїзд. День “Х” мав настати рівно через тиждень. Я поклала слухавку і приречено поглянула на чоловіка, а потім на свекруху. А та ніби чекала оцього мого погляду, одразу почала: “А я казала, що оця ваша гуманність і людяність до добра не доведе. Самі кашу заварили, вам тепер і вигрібати. Мене ж слухати тут ніхто не хотів”.
Я лиш зітхнула гірко, а чоловік вийшов із кімнати грюкнувши дверима. Що й казати, Тамара Григорівна у нашому домі була гостем не частим, але попри всі свої справи добрі, явно не бажаним.
Я вийшла заміж за Петра вісім років тому. Він удівець, що сам виховував сина, а я розлучена жінка з двома дітьми. Смішно нині і сказати, але кожен з нас свято вірив у те, що ніякого особистого життя у нас уже не буде. Я зі своєї сторони не уявляла, хто захоче брати на себе відповідальність за двох діток, а він не хотів, аби в його сина була “мачуха”. От так і йшли по життю самі по собі, аж поки доля нас до купи не звела.
Одружились. Діти наші одразу порозумілись і між ними і досі немає ніякої різниці. Мої двоє синів і його Артем, всі вони наші діти, ми їх любимо однаково і виховуємо чоловіками.
З самого початку, як тільки ми зійшлись проти нашого шлюбу виступала тільки одна людина – мама покійної Петрової дружини. Вона на заробітках в Нідерландах уже багато років. Саме в її квартирі жив Петро з дружиною і вона передавала кошти на те, аби врятувати доньку. Завдяки саме Тамарі Григорівні мій чоловік теперішній зміг пережити втрату дружини коханої. Тамара Григорівна приїхала тоді і займалась онуком попутно “приводила до тями” зятя.
Вона не взяла на себе всі обов’язки, ні. Тамара Григорівна поступила мудро – вона вчила зятя бути татом. Він і кашки малюку варив і речі прав і суміші вночі готував. пізніше вона мені розповідала, як важко їй було самій уте все бачити і переживати, проте іншого виходу вона просто не мала. За пів року. упевнившись, що більш-менш без неї Петро справляється, вона поїхала знову за кордон. Онуку і зятю вона завжди гарно допомагала: оплачувала спеціалізований садочок для онука, няню, коли Петро вийшов на роботу. Коли вже мій чоловік працювати зміг то звісно, від допомоги тещі відмовився, тож вона тільки подарунки на свята онуку передавала.
Перед тим, як ми одружились із Петром вона приїхала. Спочатку. дуже скептично була настроєна, але жінка вона мудра, побачила, що дітям добре разом, та й онук її щасливий. нас вона благословила, але дуже просила, щоби ми дозволяли їй приїздити до і бачити малого. Тоді ми з чоловіком зробили найбільшу в своєму житті помилку – дозволили Тамарі Григорівні це робити.
І ось з того часу двічі на рік Тамара Григорівна чотири дні у нас гостює. Приїздить вона завжди з повними руками подарунків, але ті подарунки у неї тільки для її онука. там і одяг і іграшки і гаджети дорогезні. Ми собі і половини того дозволити не можемо. Звісно і іншим двом дітям вона подарунки має – по шоколадці із найближчого магазину, ну або кіло мандарин.
Ми перед приїздом з синами розмовляємо. Пояснюємо їм що любимо їх однаково, що вони завжди ділятись одне з одним повинні і слова “моє” або “твоє” між ними усе життя бути не повинно.
Проте, коли приїздить ця жінка, виходить так, що одному все, а інші двоє лиш дивляться ображено. Хлопці раніше плакали, як дітьми були, а тепер лиш ходять ображені. Ми бачимо, як важко вони сприймають те, що їхньому брату привезли сучасний ноут, чи самокат електричний.
Не раз ми просили Тамару Григорівну так не робити, але вона не розуміє. або вдає, що не розуміє. у чому тут справа. мовляв. вона має одного єдиного онука. Для кого ж тоді вона живе. як не для нього?
Ще більш неприємно те, що вона постійно говорить, що онук її згодом до неї в Нідерланди переїде. Розповідає йому, де він там навчатиметься, як вони житимуть. Говорить, що вдома у нього ніяких перспектив і йому потрібно тільки зачекати, доки він школу скінчить і далі його життя зміниться у кращу сторону.
З роками її приїзди стають все більшим випробуванням для нашої родини і дітей. У хлопців вік такий пішов складний. а тут ще й Тамара Григорівна зі своїми “презентами”.
І що робити? Не дозволяти їм бачитись? Але чи маємо ми право позбавляти сина спілкування з бабусею?
13,02,2023
Головна картинка ілюстративна.