— Я спочатку подумала, що почулося взагалі! – розповідає Зоя. – Кажу, мам, як ти собі це взагалі уявляєш? Я з дитиною повинна піти на вихідні, куди? На вокзал? А вона мені – ну, навіщо відразу на вокзал, до готелю йди або до подруги. До мене прийде гість так що вибачте.
Півроку тому Зоя повернулася до матері, Тамари Вікторівни, з маленьким сином після розлучення. Мама була, м’яко кажучи, не в захваті, і тому є причина.
– Коли я почала жити з майбутнім чоловіком п’ять років тому, мама продала свою троячку і купила маленьку двушку, ось цю саму, в якій ми всі разом зараз залишилися! – розповідає Зоя. – Залишок грошей віддала мені – на рішення, як вона сказала, житлового питання.
На суму, отриману Зоєю від Тамари Вікторівни, вирішити житлове питання, в сенсі, купити якесь окреме житло в столиці було абсолютно неможливо. Там навіть на кімнату не вистачило б.
– Ну і що! – знизала плечами мама. – Візьмеш іпотеку, ці гроші підуть початковим внеском, решту виплатите поступово – разом з чоловіком або як домовитеся, це вже твоя справа. Може, його батьки допоможуть, може, твій батько, подзвони йому.
Ніяку іпотеку Зоя з чоловіком тоді по ряду причин не взяли, допомагати їм більше ніхто не зголосився, гроші матері поступово витекли, як крізь пальці пісок, і після розлучення дочка з дворічним сином прийшла в цю саму двушку до Тамари Вікторівни з валізою.
– От якби мати відразу допомогла нормально: взяла б дві однокімнатні квартири замість проданої троячки, собі і мені – зараз би нічого цього не було б! – зітхає Зоя. – Ми б маму своєю присутністю зараз не обмежували… Ось в цьому вона вся, розумієш? Формально дорікнути її начебто нема за що, навпаки, дякувати треба – допомогла! Тільки ось дякувати, в результаті виходить, нема за що…
Тамара Вікторівна виховувала дочку, так ніби непідйомну ношу несла: робила все сумлінно, але без задоволення, тому що треба. «А ти роби через« не хочу!» – говорила їй мати колись в дитинстві, і Зої досі здається, що за цим принципом Тамара Вікторівна і будувала своє життя.
А нещодавно Тамара Вікторівна познайомилася з чоловіком, якимось далеким родичем подруги.
– Прямо чоловік мрії! – зітхає Зоя – Трохи молодше, симпатичний, вихований, галантний. Живе удвох з дорослим сином, розлучений. Мама ходить на побачення, годинами висить на телефоні, переписується вечорами безперервно.
– Ну це ж добре? Мама щаслива, настрій у неї хороший напевне, в родині мир?
– Ага. Я теж спочатку, чесно кажучи, зраділа. Але де там! Тепер вона пропонує мені на два дні десь з дитиною “погуляти”. Але відчуваю ж я, що це лиш початок.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
