fbpx
Дозвілля
Тані неприємно було щораз бути в центрі уваги прискіпливих тіток, які, докірливо похитуючи головами, що в її віці вже давно пора заміж

Тані неприємно було щораз бути в центрі уваги прискіпливих тіток, які, докірливо похитуючи головами, що в її віці вже давно пора заміж.

Літній вечір потопав у сутінках, π’янкі матіоли манили казковими ароматима, від них паморочилося у голові закoханим парам, що прогулювалися мимо. Жінка тримала розкішний букет своїх улюблених квітів, ніжно дивлячись на того, хто їх подарував.

…Таня дуже любила ці квіти. Ними засіяла більшу частину клумби. Її, працьовиту, метушливу, наче бджілка, любили в усій окрузі. Ще ні світ, ні зоря, а вона вже клопочеться на грядках.

Завжди привітній до людей старшого покоління, щирій дівчині і, разом з тим, стриманій, мовчазній і дивакуватій у розмові з хлопцями, лишень в одному не щастило – парубки обминали її хату.

Не раз рясні сльози омивали красиве личко, коли стиха, із-за крислатої берези, що росла у дворі, спостерігала, як сусідські дівчата весело щебечуть із завидними кавалерами.

Вже й родичі не раз заводили розмову про Танине заміжжя. Ця тема була чи не найобговорюванішою при найменшій нагоді, коли за столом збиралась велика родина. Дівчині неприємно було щораз бути в центрі уваги прискіпливих тіток, які, докірливо похитуючи головами, немов викладачі на лекціях, говорили, що в її віці вже давно пора заміж.

А які її роки? Тридцять виповниться через місяць. Однак ті слова близьких щоразу, немов гостра бpитва, pанили її ніжне дівоче серце. У ньому було стільки нерозтраченої любові, відданості і вірності, та не було того, кому б могла усе це віддати.

Знала, що проблема у ній, однак нічого не могла з собою вдіяти. Одного разу, відчувши на собі бiль зради коханого, зачинила серце на замок, нікого навіть близько не підпускаючи до нього.

У селі Таню позаочі називали «їжачком». Колюча, обережна у висловлюваннях і стримана в емоціях, вона тим самим відштовхувала від себе юнаків.

Якось до своїх родичів, що жили в будинку навпроти, приїхав погостювати Віктор. Вікна його кімнати виходили у двір Тані. Тож, тільки-но побачив красиву, миловидну дівчину, яка поралася біля своїх улюблених квітів, Віктор упродовж декількох годин не зводив із неї погляду.

Щось особливе, на підсвідомому рівні, непідвладне розуму, вдалось розгледіти у цій незнайомці. Ввечері, розпитавши родичів, які віднедавна тут оселилися, про їхню сусідку, наштовхнувся на дивну відповідь: «Залицятися до неї – марна справа. Вона нікого до себе близько не підпускає. Це – колючий їжачок».

Віктора аж ніяк не відштовхнули ці слова, навпаки, це ще більше спонукало його пoзнайoмитись з Танею.

Із настанням сутінків, яким особливого шарму надавав запаморочливий запах матіол, Віктор наблизився до сусідської дерев’яної огорожі. Шалений стукіт його серця, здавалося, чутно на усю вулицю.

– Багато працювати – шкідливо для здоров’я, – жартома, намагаючись зав’язати розмову з дівчиною, яка в напівтемряві продовжувала прополювати квіткову клумбу, безглуздо сказав гість.

Таня сахнулася і стрімголов побігла в кімнату. Здивовано, Віктор радше самому собі, бо більше ніхто його не бачив, здвигнув плечима, усміхнувся і залишився стояти на тому ж місці.

Майже до опівночі простояв парубок біля Таниного паркану. Вже було зібрався йти, як дівчина вийшла з хати. У цілковитій темряві вона не побачила його. Присівши біля пахучих матіол, гірко заплакала. Знає, що в ній і лише в ній причина такого затяжного дівування, але так боїться помилитися, бути обманутою, осміяною і нікому не потрібною.

– Не плач, твоєму красивому личку більше пасує усмішка, – стиха, щоб не сильно налякати, знову спробував зав’язати розмову Віктор.

Він не чекав, щоб вона знову втекла. Випередивши раптове здивування дівчини, змішане із легким переляком, що змусило її якусь мить стояти нерухомо, юнак підбіг і зловив її за руку. Його тепла, міцна долоня надавала дивного відчуття впевненості.

Після декількох хвилин у цілковитій мовчанці Таня мала велику потребу говорити. Байдуже, що зовсім не знає цього хлопця. Його добрий, щирий погляд без слів розповів про те, що йому можна довіритися.

Вони говорили про все на світі. Про зорі і небо, про п’янкі квіти, про свої вподобання і захоплення. Раптом почули шурхіт неподалік. Секунди настороження переросли у тривалий, безтурботний веселий сміх. Мимо них сопів їжак.

– Знаєш, з ким ти для мене асоціювалася після вечірньої втечі? Із колючим, беззахисним їжачком, – сказав Віктор.

Читайте також: Українка про заміжжя та життя у США: типова американська сім’я гарує з ранку до ночі, має 12 оплачуваних вихідних на рік і не знає, куди їх всунути

– Мене багато хто так називає, але твої слова, на відміну від їхніх, мене не ображають, а, навпаки, звучать, як комплімент, – відповіла, сама собі дивуючись.

…Гармонію тихої літньої ночі доповнював ніжно-п’янкий запах матіол. Таня тримала букет, вдихаючи ніжний аромат улюблених квітів. Як і тоді, поряд був той, хто за колючою оболонкою розгледів ніжну і чисту дівочу душу.

За матеріалами – “Наш День”, автор  – Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook