Будинок у Тані повна чаша в сенсі живності. Кішка, пес, дві канарки. Від сусідів-випивох в пошуках тепла і затишку забігає миша. Плюс син, плюс чоловік, плюс свекруха, яка живе через будинок, але через будинок їй нудно. Плюс з недавніх пір потенційна НЕ-дай-бог-невістка Віка. Плюс таргани, привільно почуваються в голові кожного мешканця.
Помийне дитинство кішки Мамзелькі не минуло дарма, застарілі психотравми оживають, Мамзелька мстить домашнім тапках. Дивно, скільки помсти поміщається в кішці скромних розмірів.
Пес Мартин не в силах зрозуміти, чому йому доводиться спати на килимку, а не на чистих простирадлах між обожнюваними господарями. Якщо згадані господарі забувають замкнути спальню, то Мартину випадає щастя, а господарям – екстремальне пробудження.
У безіменних канарок збився біологічний годинник – вдень мовчать, вночі не заткнути.
Миша прогулюється по кухні, за нею доброзичливо спостерігають – канарки з клітки, Мамзелька з підвіконня, Мартин з передпокою. Жодних посягань на свободу мишачої особистості.
У себе в кімнаті син Микита апгрейдив мотоцикл, не в під’їзді ж залишати, вкрадуть. За гучністю Справжній Мотоцикл повинен дорівнювати реактивному винищувачу. Поки що не досягнено, але скоро, скоро.
Чоловікові лікарі веліли дихати свіжим повітрям. Замість прогулянок по паркових алеях доктор наук Лев Андрійович захопився полюванням сам і потягнув парочку колег. У вихідні їде лякати фауну. Повертається надихавшись і з порожніми руками. Зрідка пред’являє нашпиговану дробом худу пташку, при цьому поводиться так, ніби добув мамонта.
Свекруха чверть століття переживає на тему «Левко міг би вибрати і кращу».
Не-дай-бог-невістка Віка – ну що тут скажеш, міг би вибрати і трохи кращу.
Таня вирушила на ринок за новим плащем, повернулася з акваріумом і двома золотими рибками. Рибки простенькі, лупатенькі. Взагалі-то Тані сподобалися інші, з чудовим ім’ям Око Дракона, неможливої краси і обурливої ціни. Але і ці нічого, плавають, нічого не вимагають, не заперечують, всім задоволені.
Хоч хтось.
На ювілей Леву Андрійовичу подарували ліцензію на кабана. У п’ятницю чоловік з соратниками вирушив шукати нещасну тварину, сказав, щоб не хвилювалися, з ними буде справжній єгер, завтра повернуся з кабанятиною.
А в суботу Таню викликали на роботу – розшукувати контейнер, відправлений з порту Фучжоу провінції Фуцзян в порт Клайпеда, але по дорозі розчинився в океанських просторах.
Свекруха сказала, що, звичайно ж, обід приготує, хоча і не розуміє жінок, у яких сім’я на останньому місці.
Не-дай-бог-невістка Віка пообіцяла почистити акваріум, а син Микита – прибрати свою тарахтілку куди завгодно, лише б звідси.
Після багатогодинних переговорів з різномовними диспетчерами контейнер був знайдений в чилійському порту Крус-Гранде. До цього моменту Таня прокляла саму ідею морських перевезень.
Повернулася пізно. По вигляду правого тапка зрозуміла – у Мамзелькі знову нервовий зрив.
Мартин радісно лаяв і наскакував на господиню, залишаючи на світлому таніном пальті сліди немитих після прогулянки лап.
Свекруха сказала, все приготовлено, хоча півдня пішло на віддраювання каструль зі сковорідками, хіба можна так запустити господарство.
Тут з’явився з полювання чоловік, замурзаний з голови до ніг, як ніби його довго полоскали в брудній калюжі. На безневинне Таніне питання, де кабанятина, розлютувалася, загарчав, що і вдома немає йому спокою, розуміння і поваги, навіть ногами затупотів.
Свекруха вважала за потрібне зауважити, що до одруження Левко подібної поведінки собі не дозволяв. І ще щось про нерви, які не залізні. Не про Таніні нерви.
Заревів мотоциклетний мотор. У стіну застукали сусіди.
Таня, не роздягаючись, пройшла у вітальню і сіла перед акваріумом. У ньому мирно дрейфували дві рибки. Догори черевом.
– Тетяно Олегівно, – тремтячим голосом сказала через спину не-дай-бог-невістка Віка, – я, щоб руки не псувати, кремом їх змастила, а рибкам, напевно, не сподобалося, я не хотіла, чесне слово!
– Не напевно, а точно, – сказала Таня. І додала, дивлячись на “домашніх”, що стовбичили біля дверей:
– Як же ви мені набридли! Бачити вас не можу!
Схопила сумочку і пішла.
Безцільно бродила по безлюдних вулицях. Повз парк, де першокурсник істфаку Левко зібрав їй букет з кленового листя. Повз лікарні, де з’явився Микита, найсимпатичніший в палаті, інші немовлята червоні, лисі, а Микита з густою шевелюрою, довгими віями і акуратними, ніби намальованими, бровами, як з плаката про щасливе материнство. Ходила, поки ноги не почали відмовляти. Додому прийшла о шостій ранку, світло не включала, лягла в вітальні, сховавшись під покривалом з дивана, і заснула. І проспала до обідуа.
Прокинулася від того, що хтось засопів в вухо. Мартин сидів на підлозі, дивився віддано, побачив, що Таня відкрила очі, і лизнув її в щоку. Під боком притулилася Мамзелька. Біля дивана стояли тапки – красиві, з овчини, з вишивкою.
У вітальню заглянув син, сказав:
– Підійшли? Найтепліші. Мамо, я з двірником домовився, байк в двірницьку поставив, не сердься, добре?
Прийшов чоловік, сів поруч:
– Танечко, пробач, з кабаном отака нісенітниця. Марковича на ялинку загнав, Ігор Петрович рушницю кинув, щоб бігти легше було, я в болоті рятувався. А єгер цей хвалений ржав, як кінь. І відразу, і потім, коли Марковича з ялинки знімали. Бог з ним, та й кабан нехай живе і життю радіє. Вставай, мама пиріжків напекла, я чайник зараз поставлю.
Свекруха сказала:
– Танюшо, характер у мене важкий, завжди такий був, але ти ж знаєш, я за вас душу віддам, за Микитку, за тебе з Левчика.
У двері подзвонили, Таня відкрила. На порозі стояла не-дай-бог-невістка Віка, тримала целофановий пакет, в якому плавала рибка Око Дракона, оксамитового чорного кольору з темно-синім відливом.
– Господи, це мені? Вона ж дорога! Навіщо?
– Я стипендію отримала. Навіщо? А тому, що я його люблю! Я вам не подобаюся, а все одно його люблю! – сказала Віка і заплакала.
Потім пили чай. З пиріжками. Розмовляли. Сміялися. Таня, Лев Андрійович, Анна Петрівна, Віка, Микита. Мамзелька на підвіконні. Мартин під столом. Канарки в клітці.
З-під мийки виглянула сусідська миша. Їй покришити печива і поклали шматочок сиру.
Автор – Наталя Bолністая.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
