fbpx
Історії з життя
Таню, тут така справа, – почав тато, – Я грошей трохи відклав, а друг з пропозицією звернувся. Можемо продати нашу двокімнатну і викупити його трикімнатну одразу. Вони за кордон переїздять, гроші потрібні. Ну що? Згодна?

Часто чую розмови самотніх жінок із дітьми, що складно одружитися, що нікому вони тепер потрібні. Хочу розповісти вам, як моя мама вийшла заміж у 47 років із чотирма дітьми!

Моя мама про питання потомства задумалася надто пізно, коли їй було 34 – вона вперше була при надії мною.

Тата вона ніколи не просила допомогти, завжди захищала його від побутових негараздів, від повзунків та дитячих криків. Через шість років знову радість. Трійня!

Спеціалісти дуже переживали за маму, вік у неї вже за 40, а тут одразу трійня, але мама здивувала всіх. Незабаром з’явились троє моїх братів. Тут уже довелося й батька просити про допомогу. Він був дуже незадоволений.

Якось він сказав, що накопичив грошей, нам тісно у двокімнатній і тому він пропонує продати її та додавши, купити троячку. Мама стрибала від щастя, але щастя недовго тривало. Після того, як мати підписала дозвіл на продаж, батько продав квартиру і зник. Як пізніше потім з’ясувалося, він втомився від такої кількості дітей, дружини і має коханку. Вони розлучилися. Мама подала на аліменти, але він не платив їх. Отримати кілька тисяч від продажу мама все ж змогла.

Перебралися ми п’ятьох в однокімнатну квартиру, яка залишилася матері від батьків. Було дуже не просто. Мало місця, грошей, їжі і трійнята, що вічно хникають. Коли вони пішли в садок, то стало трохи легше, мені хоча б виходило зробити уроки. У садочку, хто не знав, вважали, що мама — це бабуся трійнят. Вона й виглядала через вічну втому старше свого віку.

Батько нас не відвідував, не допомагав, його рідні також. Нас чотирьох дітей він просто викреслив зі свого життя.

Мама не планувала більше виходити заміж, не вірила, що це взагалі можливе, але доля вирішила інакше. Якось вона пішла гуляти з братами до парку, я поїхала з нею — допомогти доглянути. Вона сиділа сумна на лавочки, і тут повз чоловік проходив і зупинився.

— Чому така вродлива жінка сумує?

— Чоловіче, що вам потрібно?

— Познайомитись можна? Чи ви заміжня?

— Я незаміжня, але в мене четверо дітей, троє з яких зараз закидають один одного піском у пісочниці.

Вона підвелася і пішла рознімати братів.

Наступного разу ми знову зустріли його, і він спробував заговорити, потім знову. Нарешті мама здалася. Вони зустрічалися у парку, спілкувалися. Потім подруга запропонувала посидіти з нами, і вона вирушила на побачення. Потім ще одне та ще. Через чотири місяці він зробив їй пропозицію. Я підтримала маму.

Вітчим наш, чоловік середнього достатку, але він не побоявся взяти жінку з дітьми. Нині вони вже 12 років разом. Хочу сказати, що кращого батька просто не може бути. Маму він носить на руках, до нас ставлення як до рідних дітей.

Підняв нас усіх, усіх тягнув усі ці роки, поки мама не вийшла на роботу, але платили її не багато. Кожному з роботи приносив по цукерці, кожному новий рюкзак до початку навчального року, при тому, що не важливо, старий ще можна носити чи ні. Щовечора читав нам казки, на вихідних сам вставав до плити і пік млинці, щоб мама довше поспала. Ось такі є чоловіки. І я вдячна долі, що мама зустріла такого.

Її очі світяться щастям. А як вони гарно ладнають між собою. Жодного разу я не чула між ними, навіть голосу підвищеного, хоч різне було. Брати знають, що він нам не рідний, але так же як і я, татом кличуть. Він нам телефонує, запитує, як справи. Переймається нашим життям щиро.

А ще кажуть що долі немає. Вона якщо є, то нічого їй на заваді не стане. ні квартирка маленька, ні четверо дітей.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page