Катерина Данилівна обводить поглядом свою розкішну вітальню, в кришталевих келихах відбиваються полиски свічок, дзеркала відбивають її огрядну постать, множачи до безкінечності її самотність. Може, подзвонити, все таки, Тарасику? Може, він пробачив її через стільки років?
Вона бреде на кухню, на ту саму, де стільки років тому сама своїми руками зруйнувала собі старість.
Вона була не абихто, а начальниця податкової, всі перед нею стелилися та полотніли. Коли вона хоч бровою поводила.
Те саме було й вдома – чоловік робив все аби дружина його не помічала. А Тарасик тішив мамусю оцінками:
– Весь в мене, ти мій розумничку. Слава богу, що хоч не в тата, будеш мати добру долю, – хвалила сина і робила все можливе аби доля була до нього доброю
Тарасик вступив в університет та з відзнакою його закінчив, мама запхала його на грошовиту і не важку роботу в одному з її відомств та почала чекати, коли ж її синочок приведе їй королівну на оглядини. Проте, Тарасик привів Іринку з багатодітної сільської родини, що крім краси не мала нічого за душею. Як мати не просила, як не вмовляла, але син вперся, що жениться і все, а, коли стало відомо, що вона ще й при надії, то злості Катерини Данилівни не було меж.
– Ах ти ж, дивися, як все гарно спланувала. Думаєш бога за бороду вхопила? Я тобі покажу солодке життя.
І показувала… Кожна ложка чи виделка, яка була не так поставлена, тарілка не так помита та не з того сервізу взята, скатертина заляпана та страва охолола – все вказувала невістці на її місце.
Якось Ірина заговорилася з матір’ю та забула, що на кухні варила і каструля не лише пригоріла, а й диму на всю хату нагнало. На те прийшла свекруха і влаштувала таке невістці, що жінку забрала швидка. Та й бровою не повела – провітрила хату та стала готувати вечерю, бо ж син з чоловіком мали прийти.
Тарасик на поріг та заглядає за Іриною, а вона так спокійно каже – забрали в лікарню, бо їй стало зле. Чого та як… Катерина Данилівна не вміла стримуватися, тому й прямо сказала:
– Мало квартири нас не лишила, твоя Іринка, то й почула, що я про це думаю. Дуже ніжна вона в тебе…
Схопився син та в лікарню. Більше додому він не вернувся. А стали вони жити на орендованій квартирі, та й з материної роботи теж звільнився. Матір не знала, де вони живуть, як живуть, але надіялася, що скоро її зманіжений син втомиться від проблем та вернеться під її спідницю. Не сталося.
Стало вже нестерпно жити чоловікові Катерини Данилівни та так, що той теж вирішив втекти…
Дивно подумати, але в її маленькому місті вона не могла знайти свого сина. Чужих просити не хотіла, бо ж як будуть насміхатися, що від неї рідна дитина втекла… Стала вона ходити попід садочки, може, побачить невістку? Вона вже була на пенсії, тому шпигувати могла скільки хочеш, бо в свою квартиру вертатися не дуже хотілося. Одного разу вона ніби побачила свою невістку, що вела за руку хлопчика. Серце застукотіло, хотілося кинутися до неї, але ж гордість…
Вона не забула жодної хвилини з тої розмови, адже щодня дивиться на ту плиту та набір каструль… Як їй перепросити, адже життя втікає від них усіх.
Фото Ярослава Романюка
