fbpx
Історії з життя
Тато безжально зрізав молоду дичку і прищепив до неї пагінець від сортової груші. Тоді я зрозуміла, що вони зробили з моїм життям

Це була молодість і кохання було в повітрі і, коли ти до нього був готовий, то закохувався в першого, кого побачив. Знаєте, існує думка, що маля першим вважає мамою того, на кого подивиться. Може, це й не так. Але з коханням точно так – ти ніби розквітаєш і даруєш себе тому, в кому бачиш обранця.

Для мене це був Віталій, братів друг, з яким ми ще недавно обтрушували сусідські груші, аж ось він вже в модній шкіряній куртці і не криючись носить за вухом цигарку… Ох… Як я за ним мліла… А він так владно брав мене за стан та відводив від небажаних кавалерів і ще й бриськав на них:

– Щоб я тебе біля неї не бачив, – говорив їм, а мені: «Мала ще тут лазити – йди додому»…

Це був випускний клас, одинадцятий і я вже знала, що кохаю і хочу бути з ним. Проте, батьки помітили мої почуття і почали говорити, що ні він, ні його батьки, особливо батьки, мені не пара.

– Родина у них така. Розумієш? Дід такий був, тато, та й він таким буде – гарний очей не відведеш, а на ділі ледар та дармоїд. Все життя будеш на нього працювати.

Що вони таке говорили? Як мій Віталій може бути ледарем, коли він мене на руках носить? Вхопить в обійми і на землю не ставить, несе мене через усі калюжі на вулиці, такий дужий.

Коли ж мама зрозуміла, що я не збираюся поступати, а буду виходити заміж за Віталія, то вона вчинила дуже хитро, як я тепер розумію, – попросила, щоб я здобула освіту, а вже потім вони справлять бучне весілля. Хоч чотири роки в медучилищі були мені за цілу вічність, але ми погодилися, бо як не як, ми ж родина.

Отак, він в армію, я в іншу область в училище і відстань, листування, щастя, а потім тонкі натяки, підозри, розрив. Він там і залишився, в армії, а я вчилася, далі зустріла свого чоловіка та вийшла заміж. Робота, діти, дім – звичайне життя.

Час від часу приїздила в рідне село у відпустку чи на літо. Звичайно, що я хотіла знати, як він там, хотілося вірити, що любить мене і щось мені передасть, якусь вісточку. Але виявилося, що він з донькою якогось чина зійшовся, дітей у них так і не було, далі щось сталося з печінкою і його не стало.

Тато тоді обрізав ту дичку, яка росла квасенна на березі кілька років і я тоді питала нащо він її тримає:

– Все має само дозріти. А потім вже робиш з нього, що хочеш, головне правильно знайти момент та знати, що плануєш робити.

Проте, може. Я б була щаслива з ним, з тим першим і найкращим? Може, я була б для нього тою щепою, з якої народилася б нова родина?

You cannot copy content of this page