До моєї школи далеко, всі мої подруги залишилися там. А в новій школі мене не приймають, дівчата не хочуть дружити, а з хлопців так і пре мені щось в слід прокричати.
Мама не купила мені ту білу курточку, бо вона замаститься і зіпсується швидко, а треба вибирати таку, яка буде на кілька років.
У нас не було щодень цукерків, а іграшка тільки за гарні оцінки раз в тиждень.
Тому я не розуміла, як це тато мене любить і не дає мені грошей на все, що мені треба?
Я не хотіла з ним бачитися, а він при мені мамі казав:
– Ти налаштовуєш дитину проти мене!
Який смішний, я ж усе вже розумію, мене не треба налаштовувати чи ні. А мама тоді з подвоєною силою запевняла, що тато мене любить і якби не та вся ситуація, то у мене б все було.
– Доню. Якби я закрила очі на всі його походеньки , то й ми далі б там жили і все у тебе було б добре.
– То чого ти не закрила?, – здивувалася я.
– Тому, що в мене не все було добре. Ти ще мала, ти не зрозумієш…
Відтоді я вже знала, що обоє батьків мене не люблять і як тільки я виросту, то ніколи з ними не буду бачитися.
Я закінчила школу і поїхала вчитися. мені не було цікаво, що там робить мама, яка зіпсувала мені все, і як батько, який такий самий.
Мама пробувала телефонувати, але я тільки інколи брала слухавку і вона була рада, що зі мною все гаразд.
Але у мене не так все було й добре. Навчання пройшло, настав час заробляти і тут я й стикнулася з тим, що гроші з зарплати не покривають всі мої потреби.
Прийшлося шукати чоловіка, який би мені все це забезпечував. Назар був не щось аж таке гарне і приємне, але він був багатий. Він дарував мені гарні подарунки, возив на курорти, водив в дорогі ресторани. Чом не претендент на руку і серце?
Ми почали разом жити і все б нічого, якби його родичі і він сам не почали говорити за дитину.
– Назарку, ну куди нам дитина? Мені лише двадцять п’ять, я ще й не пожила для себе, а ти вже про дитину говориш.
Але він наполягав, мати там взагалі його почала говорити, що раз таке діло, то їй такої невістки не треба.
І ось так у мене на світ з’явилася донечка. Але вони не були раді, бо треба було хлопчика.
– За рік, щоб був хлопчик, – казала на хрестинах свекруха, даруючи мені дуже гарні подарунки.
Але я була певна, що переконаю Назара більше не мати дітей.
Мені це вдалося і пройшло п’ять років, як ми виховували Іринку. А потім наче щось сталося, наче вимкнули світло – в Назара з’явився син на стороні!
Знаєте, я б радо закрила на це все очі, але вже Назар цього не хотів. Запевняв мене, що буде піклуватися про дитину, але він не хоче більше зі мною жити.
Я не знала, куди й вертатися, що робити. А тут мама зателефонувала і я їй все розказала.
– Як відчувала, доню, вертайся до нас, якось дамо собі раду. Тільки я адресу змінила…
Я їхала в приміську зону і очам не вірила, які тут будинки і я буду тут жити? мама відкрила ворота до дуже гарного особняка. Подарувала доньці іграшку і повела в її кімнату.
– Я завжди мріяла, що ти до мене приїдеш у гості, – усміхалася вона їй.
В цій хаті було місце і для ігрової, і для спальні дитячої, і для мене…
– Ти заміж вийшла?, – спитала її я.
– Ні, сама заробила, – сказала мама.
Я дуже здивована. Невже мені тепер прийдеться маму пробачити, думаєте, вона заслужила на моє прощення?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
