Одного суботнього ранку Толік зібрався на риболовлю і вперше взяв із собою 5-річного синочка Ігорчика. Повернулись вони досить швидко, без риби. Толик похмурий, невдоволений, щось буркнув у відповідь на розпитування дружини Поліни і одразу ж зник в улюбленому гаражі.
— А чому тато такий сердитий? Риболовля не вдалася? — Запитала Ігорчика мама.
— Так, не пощастило татові, — по-дорослому зітхнув синочок.
— А що сталося? – поцікавилася жінка.
— Тато забув взяти Настю, — простодушно відповів Ігор, — поїхав за нею до дядька Борі, але її там не було. Ось тато й засмутився, каже без Насті і риболовля не вийшла. Поліна насторожилася:
— Яка ще Настя? — тремтячим голосом запитала вона у сина, той безтурботно знизав плечима.
— Не знаю, тато не розповідав, тільки засмутився дуже і сказав: «Без Насті на риболовлі робити нічого»… Ну ми нічого й не робили — тільки купалися та смажили шашлики. Тому швидко повернулися, але мені все одно сподобалося…
Ігорчик розвів руками, наслідуючи батька, і одразу втік у своїх справах.
Поліна похолола, у скронях забилася відчайдушна думка: це ж треба, навіть дитину не посоромився, вирішив взяти коханку із собою на риболовлю!
В неї підкосилися ноги, і вона гепнулась на лавку, що стояла неподалік. З очей мимоволі бризнули сльози.
І що тепер робити? Адже пробачати таке не можна! Потрібно терміново розлучатися! Нічого, з дітьми вона й сама впорається, не вона перша, не вона остання. Але дурити себе не дозволить.
Поліна голосно схлипнула і витерла рукавом сльози.
— А як бути з позикою на квартиру? — схаменулась жінка, згадавши, що її оплачує чоловік зі своєї зарплати, а її мізерної платні ні на що не вистачатиме.
У Поліни остаточно зіпсувався настрій: Господи, як швидко все в житті може змінитися, ще вранці вона вважала себе щасливою жінкою, дякувала Богові за свою долю, а зараз? Вона абсолютно нещасна.
І Поліна заплакала в голос від розпачу. У цей момент з гаража визирнув Толик і, побачивши дружину, підійшов ближче:
— Поліночко, що трапилося, люба? — схвильовано спитав він і обійняв її за плечі, присівши поряд.
— Не чіпай мене, безсовісний! — раптом заверещала дружина не своїм голосом і, викрутилася з-під Толіної руки, ляснувши його рушником, що висів у неї на плечі, — кажи, хто така Настя? І чи давно ти з нею?
— Яка ще Настя? — злякано защебетав чоловік, і Поліна відразу зміцнилася у своїй підозрі.
— Не клей дурня, чоловіче!
Вона стояла перед ним, узявшись в боки, гордо піднявши голову, і дивилася на нього спопеляючим поглядом.
Однак чоловік лише розгублено кліпав очима чи тільки вдавав, що нічого не розуміє?
— Поясни конкретніше, — нарешті подав він голос, — до якої Насті ти мене приревнувала? В мене навіть немає знайомих з таким ім’ям.
— Ну гаразд, — Поліна зловісно примружила очі, — а навіщо ж ти тоді заїжджав уранці до Бориса? Мені Ігор все розповів. Сподівався, що дитина нічого не зрозуміє?
— До Борі, вранці? — Толик насупив брови, намагаючись щось збагнути, потім ляснув себе рукою по коліні і розреготався.
— Чого регочеш? — здивовано дивилася на нього Поліна.
А чоловік зігнувся навпіл і продовжував реготати, тихенько похрюкуючи:
— Ну синочок, ну насмішив, це ж треба таке вигадати! Яку свиню він татові підклав! Снасті, а не Настю! Я забув вдома снасті і довелося заїхати до Борі, але його не було вдома.
Поліна витріщила на нього очі, все ще не вірячи власним вухам, потім сіла на лавку і теж пирснула від сміху:
— А я вже подумки з тобою розлучилася і оплакала своє бідолашне сімейне життя. Ну, Ігорко, ну молодець…
Толя витер сльозу, що набігла від сміху, присів поруч і обійняв дружину, яка одразу радісно до нього притулилася:
— Пробач мені, будь ласка…
— Ну слава Богу, розібрались, — посміхнувся у відповідь Толик, — з нашим сином не засумуєш.
Фото ілюстративне.
