Ми з дружиною в розлученні, у нас донька якій 28 років, живемо окремо. Після того як ми розійшлися, Олена (колишня дружина) залишила Світлану (доньку) собі. Я не заперечував, єдина умова була, що я буду відвідувати дочку.
Я платив аліменти, все як годиться, іноді допомагав Олені при не простих життєвих обставинах. Але нещодавно сталася зі мною така історія:
Заздалегідь скажу, що відносини з дочкою у мене були відмінні до її 16 років. Після 16 вона змінилась до невпізнання і замість розмови я чув:
— Ой, я зайнята! Можна передзвоню?.
І не передзвонювала. Нові друзі, подруги, хлопці почали залицятись.
Потім вона пішла до інституту. Навчалася середньо, але вже на другому курсі почала підробляти і забезпечувати свої елементарні потреби. Я пишався нею і думав що все у неї буде добре. На той момент ми практично не спілкувалися.
Минуло 10 років і вона прийшла до мене зі словами:
— Тату, прости що не мала часу спілкуватись, так вийшло. Можна я в тебе поживу поки не знайду роботу?
Ну я звичайно ж пустив її. З’ясував, що з мамою вона не змогла знайти спільної мови, правда вона не сказала через що.
Минув тиждень, другий, місяць, а вона все живе собі на втіху і на роботу не збирається. Щовечора її забирає якась компанія хлопців і приходить вона під ранок.
Я зустрівся з дружиною і вона мені все пояснила.
Донька у якийсь момент пустилась берега. Останньою краплею для дружини став дзвінок сусідки з першого поверху. та просила узяти якусь одежину для доньки і забрати її з-під під’їзду. Наша Світлана спала на лавочці у чому на світ прийшла.
Я поговорив з донькою, але вона сповна показала свій норов. Коли я попросив її на вихід, та дивлячись в очі заявила, що піде, лиш через відділок. Сказала, що вже доросла і знає, як трохи “полоскотати” мені нерви.
Поки не можу у себе прийти. Розгубився. Куди йти, куди бігти спочатку. Як врятувати доньку і себе заодно?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна. Спеціально для intermarium.news.
