Так склалося, що тітка мого чоловіка є близькою подругою дружини мого рідного дядька Віри. Ми з дядьком і його родиною бачимося дуже рідко і ще рідше вони приходять на якісь сімейні свята, тому те, що мені повідомила тітка чоловіка якось мені в голові не вкладається.
Отож, тітка чоловіка є класичною тітонькою, яка хоче аби біля неї навколо бігали і захоплювалися її мудрістю. Вона жінка справді цікава, але з роками таке замилування вже проходить і вражати своїми спогадами вона вже не може.
Але навідується до нас регулярно кожного місяця і говорити ж про когось треба. Знаєте, я до цього моменту ставилася до неї як до такої милої жіночки, яка от просто має бажання бути в центрі уваги. Проте, навіщо вона почала ту розмову, яку не може ні підтвердити, ні спростувати? І взагалі, для чого таке комусь говорити, навіть, якщо це правда?
Оскільки вона дружить з тіткою Вірою, то часто передає мені по-секрету її слова. Мені хоч-не-хоч, але цікаво, що ж про нас думають поза очі. Тільки не кажіть, що ви так ніколи не робите!
Отож, прийшла тітка Юля до нас в гості і давай видавати останню розмову-одкровення тітки Віри про нашу всю родину. Тобто, родину мого тата, а там ще три сестри і два брата, то говорити є про кого.
– Юлечко, бачити їх не можу, а ти кажеш, чого я з ними не родичаюся! Та я така рада, що ми з чоловіком живемо в місті і вони нарешті забули до нас дорогу. Бо тільки й було, що дитину приюти, там поможи, там відвези. А Ігор же не може відмовити і ще й мені каже аби я була з ними привітна. А то з ким бути привітною, як один гуляє, інший грає. Сестри взагалі хто куди: одна розлучена тільки й чекає аби їй допомогти, та сина виховує та не дочекається, коли вже жениться, там вічно якісь проблеми. Як я навіть втомилася це перелічувати, а ти хочеш аби я з ними спілкувалася!
– Вірочко, – каже тітка Юля, – Але ж діти там мають бути нормальні, брати ж твоєму синочкові.
– Ти що? Та щоб мій Миколка та з ними знався? О, ні! я вже так відгороджую його від тих родичів аби й духу їхнього біля мене не було!, – впевнено казала тітка Віра.
І ось це все мені переказує щаслива тітка Юля і дивиться на мою реакцію. А в мене тільки одне питання – для чого ти мені це кажеш? Якщо ця розмова – правда, хоч я сильно сумніваюся, бо у мене всі двоюрідні сестри та брати, то нормальні люди, які вже мають сім’ї та діти. Тітку Віру і дядька я останній раз бачила, якщо не збрехати, то років десять тому.
А вже кілька останніх років, то вона дуже рідко приїздить у село з дядьком, тому про кого вона взагалі може знати?
І чому якщо така розмова й була, ти зараз подаєш?
Розумієте, я з тіткою Вірою дуже рідко спілкуюся і мені на її думку якось все одно. У мене є своє життя і щоденні клопоти: чоловік, діти, побут і тітка, яку треба вислуховувати. Але я не хочу вислуховувати ось такі натяки на чвари.
Звичайно, що я ні мамі, ні татові нічого не розповім, щоб вони не хвилювалися і це все не перетворилося на родинні вияснення стосунків за яким збоку буде слідкувати мила тітонька Юля, потираючи руки.
І ще й ще буде доносити хмизу, коли буде розказувати як на все це відреагувала Віра. І це все буде тривати не один рік, хтось буде ставати на одну сторону, хтось на іншу і вже ніколи вони не зберуться за єдиним великим столом у бабусі аби її привітати з дев’яносторіччям, бо буде оця добра тітонька Юля, яка вирішила мені розкрити очі на тітоньку Віру.
Але все одно я не розумію істинних мотивів такого повідомлення від тітки Юлі, що вона цим хотіла сказати?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота