Телефон червоний від самого ранку. Я прекрасно знаю, хто телефонує і в чому причина обурення цих двох пані, але слухавку не беру принципово. Так, може я й не права, але цьогоріч я твердо вирішила, що з мене таки досить.

В мого брата двоє дітей. Старшому племіннику 8 років, а молодшому – 6 років. У мене теж двоє хлопців, але вони старші. Живемо ми всі в столиці причому в одному районі. Десять хвилин пішки прогулятись і ти вже на гостині у мами. Однак, ходжу я туди дуже рідко, адже з мамою моєю проживає не тільки брат, а й невісточка наша. Жінка вона дуже цікава і я бачу, що навіть моя добра інтелігентна матуся іде під її вплив.

Справа в тому, що Діна, братова моя, впевнена, що я повинна допомагати їхній родині, що б то не стало. Чому? ну а як інакше, адже у нас квартира своя, машина є і взагалі, мені в житті дуже пощастило з заміжжям, от я й “повинна” бідним родичам.

Брат цієї позиції своєї дружини не підтримує, але говорить мені про це нишком і за зачиненими дверима, бо ж дуже не хоче перечити дружині: “Ну ти ж Діну знаєш!” – говорить він винувато.

Як тільки у брата з’явились діти, ми з чоловіком одразу передарували усі візочки, столики, крісла гойдалки, комоди і купу дитячих речей що були з наших дітей – брату. Скажу одразу, аби не було непорозумінь – чоловік у мене дуже любить купувати щось дітям, тому багато з того, що ми віддали було нове абсолютно. Що казати, якщо мій вірний. але марнотратний чоловік придбав два візки для нашого старшого сина. Чому два? Бо я хотіла сірого, а він побачив “неймовірно гарного” але іншої фірми і кольору хакі. Він не сперечався, просто два придбав і коли виходив на прогулянку, то тільки зі “своїм” візочком. І так у всьому.

На дні народження племінників ми також ніколи не скупились. Хлопці справді хороші у брата і у нас склались довірливі стосунки, тому дітей радували ми регулярно і не тільки в свята.

Діна це одразу зрозуміла і почала тихцем розвивати тему, що ми не завжди вгадуємо з тим, що дарувати. Задовго до дня народження дітей вона замовляє дорогі подарунки. Ще й посилання скидає на яких сайтах ми можемо придбати те, що вона вважає за потрібне.

Іронія в тому, що день народження у наших дітей майже на одному тижні — із різницею у кілька днів. Діна це знає та пам’ятає всі дати чудово, але принципово не вітає наших синів зі святом. ніколи,, жодного разу, навіть оту листівочку у інтернеті не скинула. Зате, у день, коли на світ її сини з’явились, вона може й сама зателефонувати, аби запитати, коли ж ми прийдемо вітати. У неї й фраза “коронна є”. Щороку її чую:

— Малий вас так чекає. так чекає. уже всім друзям похвалився, що саме йому тітонька подарує. А я оце навіть тортика не приготувала, так усе дорого, так дорого, то ви купіть дорогою.

Їй Богу, щороку та сама говірка-скоромовка. Ми приїжджаємо зі своїм подарунком, солодощами, беремо піцу, або суші і “пригощаємось”

Але цьогоріч все інакше. У нас змінилось життя докорінно, інші цінності вийшли на перший план, інший погляд уже і на життя і на тих. хто тебе оточує.

Я в переддень дня народження старшого племінника зателефонувала йому, ми побалакали. Я запитала, що саме він хоче у подарунок, а він попросив від себе і брата одного – передати кошти на рахунок мами його друга, адже у того тато захисник і він у стаціонарі нині. Дуже він хоче допомогти своєму другу і його доброму тату, а як не знає. Звісно, я виконала прохання хлопців із гордістю.

Ну а сьогодні цілісінький день телефон червоний. По черзі і мама і братова дзвонять.

– Чи ти маєш совість? Нічого не хочеш сказати? — чую голос братової що горланить на всю квартиру з динамика мого телефону.

— Не зрозуміла? – сказала я.

— Не зрозуміла? Мало того, що ти моїх дітей із днем ​​народження не привітала, то ти ще й не приїхала їх вітати, а вже п’ята на годиннику! Діти он усі в сльозах – тітонька ж приїхати має. Подарунки обіцяні привезти. Як так?

Мені так стало гидко і не по-собі стало. Нащо ті казки, для кого?

— А ти з дітьми балакала. Подарунок свій вони вже отримали і ще три дні тому. Про що ти говориш? Та й моїх дітей ти ніколи в житті не вітала, так що все чесно.

— А чому я маю твоїх дітей вітати? – випалила вона зрештою, – Вони мені ніхто! А ось мої діти – твої племінники! Ти зобов’язана піклуватися про них і купувати їм подарунки! Коли ти приїдеш, діти торта очікують, я сказала, що ти скоро будеш?

Нікуди ми не поїхали і не поїдемо. В усій цій ситуації мені навіть ні маму, ні брата шкода – племінників. Хлопчики дуже добрі і щирі. Сподіваюсь, що наявність такої матері їх не зіпсує.

А свято для дітей? Сумно, звісно, що діти без торта залишились, але ж у них є тато і мама. Хіба ж не так?

20,02,2023

Головна картинка ілюстративна.