fbpx

Телефон задзвонив у такий непідходящий момент, що мені навіть не хотілося піднімати слухавку. Ніби щось передчувала. Зрештою, так і сталося: з цього часу почалися випробування для нашого подружжя

Телефон задзвонив у такий непідходящий момент, що мені навіть не хотілося піднімати слухавку. Ніби щось передчувала. Зрештою, так і сталося: з цього часу почалися випробування для нашого подружжя.

Я приготувала коханому чоловікові романтичну вечерю. Це саме завдяки моєму Денису закінчилися наші митарства по гуртожитках і найманих квартирах. Перспективному програмісту вдалося придбати нам житло в новобудові. Я мало до цього доклалася – вчителька в музичній школі не так уже й багато заробляє. Але Дена я кохала насамперед за доброту й вірність.

Ми тільки вселилися, потрібно було ще придбати м’які меблі. Ліжко купили, бо набридло спати в гуртожитку на надувному матраці. Але ми прихопили його, так, на всяк випадок, не здогадуючись, що прийдеться ще нам перепроситися з ним і деякий час на ньому спати.

Я з нетерпінням чекала з роботи Дениса. Нарешті ми були тільки вдвох у нашій власній оселі. Коханий наповнив келихи – і в цю мить прозвучав дзвінок мого мобільного. Я здивувалася: хто це так пізно, неохоче потяглася за ним: а раптом щось із ріднею, що мешкала в райцентрі.

Почувши в слухавці схвильований голос подруги дитинства Віки, я перейнялася її проблемою і вирішила сама поїхати на вокзал, звідки вона телефонувала. Денис хотів їхати зі мною, але я сказала: «Ти стомлений, відпочивай. Віка почуватиметься незручно при тобі, а їй треба виговоритися, сказати, чому подалася до Києва, адже у Василькові в неї і чоловік, і робота, і що вона планує робити далі». Краще б я тоді послухала чоловіка й поїхала б разом із ним. Він би щось краще порадив.

Ми з Вікою зайшли в привокзальну кав’ярню.

– Пішла від чоловіка. Набридли ревнощі на кожному кроці, – розповідала Віка, – хоч у самого рильце в пір’ячку, відчуваю. Залишила хату, гарну роботу – та й подалася в столицю. Рідні мене не розуміють, до того ж у Василькові Олег не даватиме мені спокою.

– І що ти думаєш надалі робити?

– Навіть не уявляю, нікого в Києві, крім тебе, не знаю. Вже жалію, що на емоціях так учинила.

Що ж мені залишалося, як не привезти Вікторію до нас додому? Денис заснув, так мене й не дочекавшись. Ми з нею повечеряли на кухні, потім я її залишила у вітальні розглядати наші світлини в сімейному альбомі, а сама витягла надувний матрац.

– Вибач, – кажу їй, – меблями ми ще не обжилися. Спали на ньому в гуртожитку.

– Ой, а мені не рекомендують спати на матраці. Ну, будь ласочка, ви вже звикли на ньому спати, а мені буде так незвично й незручно.

Я дещо оторопіла від такої просьби, але пішла будити Дениса. Навіть мій, завжди спокійний і тактовний чоловік, був приголомшений заявою Віки й ледве стримував роздратування. Та це були квіточки. Коли вранці Віка на годину зайняла ванну, він уже не мовчав. Сердитий, він тільки встиг почистити зуби й поспішив на роботу, відмовившись від сніданку. Та це було півбіди, бо скоро Денис змінив своє ставлення до Віки кардинально.

Віка скаржилася на пригнічений настрій, тож я запропонувала нам утрьох піти в боулінг-клуб. І знов неочікуваний дзвінок. То моя колежанка Марійка просила мене про заміну, бо через сімейні обставини не зможе провести святковий концерт. Вона мене раніше стільки разів виручала, що я не могла їй відмовити. Тож Віка з Денисом пішли вдвох, прийшли пізно ввечері з сяючими обличчями. А я, така наївна, також раділа, що вони з Денисом подружилися.

Чим дальше в ліс, тим більше дров. Я дивилась крізь пальці, що подруга вдягає мої речі, прикраси й користується косметикою. Денис тільки ахає: яка красуня. Та ввечері вже Віка смачну їжу готує для Дениса: смажене й гостре, піцу, картоплю з сальцем. Він тільки прихвалює. Я ж дбала про здоров’я Дена й своє, звичайно, і привчала його до здорового харчування. Але тішила себе, що цей, як кажуть англійці, чітміл ненадовго.

Терпець мені вривається, коли чоловік повідомляє, що в них на фірмі корпоратив і всі будуть із дружинами. Я в той день мала приймати екзамени в музичній школі, тож ніяк не могла встигнути. І що ви думаєте, Віка зголошується піти з ним. У мене вперше зароджуються ревнощі.

На роботі я поділилася своїми переживаннями з колежанкою Марійкою, а вона мене зразу втішила новиною, що наша бухгалтерка йде у відпустку, бо чекає поповнення, отже, Віка могла б піти на її місце працювати й знімати житло. Я зразу побігла до директора рекомендувати подругу. Та в обличчі Віки я не побачила радості. Прийшовши з співбесіди, вона сказала, що її не влаштовує зарплата, тож пошукає де інде.

В мене опустилися руки: як збутися вже не подруги, а, відчуваю, суперниці. На моє щастя, я випадково зустрічаю мою однокласницю Томку з рідного Василькова.

– Чому не зателефонувала? – питаю. – Я б зустріла, переночувала б у мене.

– Отакої. Навіщо б я мала турбувати? До того ж я проїздом.

– А в мене Віка Литвиненко зараз живе.

Тамара округлила очі:

– Слухай, ти ж нею обережно. Ще та мисливиця за чоловіками. Закрутила зі своїм шефом. Чоловік на власні очі побачив ту картину й вказав на двері. Тепер розшукує її, бо подав на розлучення. Знаєш, що зробимо, я запитаю мого чоловіка його номер. Зателефонуй, Олег буде тобі вдячний. Він дуже добрий чоловік, а вона…

Коли я прийшла з роботи, Денис і Віка мило бесідували за вечерею. Аж тут дзвінок у двері, такий очікуваний рятівний дзвінок. Я не сумнівалася, що це Олег. Він спокійно попросив Віку підписати документи до суду, і він піде. Я в той час зібрала її речі, так, щоб за одним рипом це подружжя назавжди покинуло нашу оселю. Чоловікові я все розказала.

Нарешті ми тільки вдвох у нашому сімейному гніздечку! Ми такі щасливі! Тож, друзі, дорожімо справжньою дружбою й бережімо кохання.

You cannot copy content of this page