У маленькому селі під Столицею давно вже звикли до різного роду прохачів, які іноді цілими таборами заходили в двір з надією чимось розжитись. У бабки Ліни стояв височезний тин із наклеєним на хвіртці псом і грізним написом «Тут стережу я». І хоч мала бабця з охорони лиш оту наклейку, а таки допомагало – минали її двір, Слава Богу.
Та одного дня таки подзвонили в двері. Бабця саме йшла на вулицю і сама не зрозуміла, як налетіла на непрошену гостю.
— Пробачте, – мовила та стиха пригортаючи немовлятко до себе, – Чи не могли б ви хоч щось поїсти дати. Пробачте, я нічого поганого не зроблю, просто, – і дівчина розридалась, – Я вже два дні не їла, дитину годувати вже нічим.
Ліна сама ледь не заплакала. Виросла бабця у післявоєнні роки у сиротинці і добре пам’ятала, як сама ходила з простягненою рукою. Ніколи не забуде той сором і надію, що хоч тут погодують. Саме це і побачила в отій незваній гості.
— Заходь, донечко! – сказала несподівано для себе, – У мене лиш супчик учорашній, та каша манна зі сніданку.
Дівчина не вірячи своєму щастю поволі пройшла в дім. Їла поспіхом винувато посміхаючись і якось по-дитячому щасливо причмакуючи і все хвалила бабині нехитрі страви.
Дізналась Ліна від непрошеної гості, що має вона аж трьох діток, а чоловік нещодавно пішов у засвіти. Свекруха ж вигнала молоду маму з дітьми на вулицю.
— Старші з сестрою в однокімнатній, але мене вона узяти не могла вже, бо їх і так там восьмеро з моїми хлопчиками. Я все надіялась квартиру зняти, або хостел якийсь… Але дорого, а в хостел з дитям не беруть.
Ліна ледь не плакала від жалю і обурення. Постелила в залі ліжко і поклала дівчину відпочити з дитям. А сама стала обід ладнати.
Хорошою і доброю виявилась Мариночка. Ще Ліна не прокинулась, а та вже і їсти наварить і у домі лад наведе. І така вона до бабці і до дитинки своєї добра та ласкава.
— Послав Господь дитину мені хоч на старість, – радісно розповідала Ліна сестрі по телефону, – Я б сама такої не виховала, потрібно аби ти теж її побачила – свята.
Прожила Маринка у баби зо три місяці, як занедужала старенька Ліна. Їсти нічого не може, у роті ніби метал. Уже Маринка біля неї, як лебідочка.
— Ой, мамочко, може ж водички, ой давайте я вам ніжки помасажую і ручки потру.
Полегшало тоді Ліні, чи то від любові Маринчиної, чи то від помічних крапель. Але не було з того дня колишнього здоров’я у неї. Іде іде і світ стане догори дриґом, відлежується потім. Їсти уже не могла того, що раніше, та й ноги чомусь стали мов колоди.
— Позви, доню, нотаріуса, – просить у Маринки, – Чую, що стара з косою до мене придивляється, не хочу, аби ти на вулиці лишилась. Перепишу хату на тебе, бо ж нема у мене своїх діток.
Переписала, а воно усе гірш та гірш. Аж попросила сестру приїхати – попрощатись. Сестра була молодшою, жила на іншому кінці країни. Вона також не мала діток, але була щаслива у шлюбі і мала досить таки хорошу посаду в одній із наукових лабораторій.
Приїхали до Ліни гості, а вона вже й не встає.
— Мариночко, дочечко, це тітка твоя, дитино. Мене не стане буде до кого голову прихилити.
На відміну від Ліни її сестра була менш сентиментальною. Щось у зовнішньому вигляді сестри їй геть не сподобалось.
— Вийдіть, – скомандувала чоловіку і Маринці, – Мені сестрі щось сказати потрібно.
Залишившись з сестрою один на один прискіпливо оглянула її. Запитала коли і, як почалась недуга, а потім одразу зателефонувала і у швидку і у відповідну структуру.
Коли приїхала швидка, Маринки з дитям на подвір’ї уже не було. Приїхали за викликом сестри і з поліції. Нічого не розуміючи, Ліна все плакала і кликала донечку, а сестра лиш відмахнулась і наказала чоловіку їхати і гарненько там дивитись за нею.
Маринку знайшли того ж дня і хоч вона все заперечувала, але і слів її не було потрібно. Пляшечку знайшли серед приправ на кухні. Дівчина її навіть не ховала, вже геть нікого не боячись.
Виявилось, що мала вона дійсно трьох діток і двоє таки були з її сестрою. Але ніхто її з дому не виганяв. Навпаки, на двох сестри мали три столичні квартири, які їм відійшли після того, як господарі покинули цей світ. Жили дівчата ні в чому собі не відмовляючи час від часу підшукуючи нових одиноких, бажано самотніх, дідусів, або бабусь. Три місяці опіки і нова квартира є.
З Ліною теж було б так само, але ж сестра побачила і зрозуміла чим підгодовує стареньку новоявлена донька. Врятувала, хоч і не на довго. Не змогли Ліні допомогти повністю, ще місяць протягла і все.
Маринка отримала по заслугам. Але ж хіба це поверне Ліну?
Автор Анна К.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
